Остарбайтер. Галина Горицька
Читать онлайн книгу.
льодяної води, Максим таки став до роботи.
Якийсь нещасний каганчик, котрий димив і бухикав так, немов ось-ось має згаснути, освітлював підвал, в котрій розташовувалась та майстерня. Окрім діда Остапа і Максима більше там нікого не було. Дід бухикав так само як і його нещодавно згасла мама і Максим підозрював, що в того також сухоти. Однак, часу на припущення і зайві думки не було.
Дід Остап замішував гіпс, Максим виливав його в форми, в котрих той застигав і ставав погруддями Шевченка.
– Діду, а навіщо їм стільки погрудь Шевченка?
– Не став зайвих запитань! Хіба ж тобі не відомо, що то Кобзар? Світоч українського народу?
– А причому тут німці, діду?..
– Не німці! Він потрібен нашим патріотам! Нашим воїнам ОУН! Однак, просвітницька сила Кобзаря поза всілякими сумнівами. О! – проказав дід Остап, піднявши вказівного пальця догори, радіючи своєму винахідливому поясненню і пошкандибав з брудним відром за черговою порцією гіпсу.
Максим більше не допитувався.
Так іноді трапляється, коли ідеї генія використовують не щирі послідовники, а задля якихось інших, корисливих цілей. Немов крадуть його єство, аби залучити ще більше прихильників. Адже Шевченко понад усе хотів, щоб його почули. А значить – розповсюдження своїх ідей. Хотів, аби ті належали всім українцям і надихали їх, освітлювали їх непростий шлях і надавали просвіту неписьменним. Хотів, аби українці научалися свого і чужого не цуралися.
Майже 81 рік тому цей безперечний геній написав: «Посилаю вам на показ 10 экземпляров мого ''Букваря'', а из Конторы транспортов вы получите 1000 экземпляров. Добре було б, якби можна розпустить його по уездных та по сельских школах, а вже що хочете, те и робіть з ним, а як Бог поможе, зберете за його гроші, то положіть їх в касу ваших воскресных школ…
Думка єсть за ''Букварем'' напечатать лічбу (арифметику) – і ціни, і величини такої ж, як і ''Букварь''. За лічбою – етнографію і географію в 5 копійок. А історію, тілько нашу, може вбгаю в 10 копійок. Якби Бог поміг оце мале діло зробить, то велике б само зробилося» (Тарас Шевченко, лист до М. Чалого, 4 січня 1861 р.)
На жаль, ті свої, котрі й справді шанували Кобзаря, тоді занадто вже пристали до чужого. Потім ця ситуація дасть змогу на багато десятиліть затаврувати чисте, по суті своїй, а не за методами, які застосовували, прагнення українських націоналістів побудувати вільну, незалежну державу…
І, на жаль, так часто трапляється, коли популярні ідеї й вчення пророків інші використовують у своїх цілях. Їх трохи переінакшують, гіляччя з концепту обтесується для легкості сприйняття і робиться з потужного дерева якийсь «буратіно». Антропоморфність природи вчення набуває інших рис. Видозмінюється. Міняє структуру.
Такий недолік популярності і як зберегти унікальність вчення, скажіть мені?
Хоча, заради справедливості треба зазначити, що Максима в умовах окупації значно більше хвилювали зовсім інші, приземленні й побутові речі,