Двері в день. Міс Адрієна. Ґео (Георгій) Шкурупій
Читать онлайн книгу.
повіддавали свої хати і тепер, живучи в них, відробляють за це. А в міщан вони скуповують різне шмаття та коштовні речі, все без розбору, що в очі впаде. Тут в одного дурисвіта піяніно в курнику стоїть, спочатку діти бавились ним, а тепер курам за сідало. Один тут є такий, що збирає самовари та чайники, а той же Василь Іванович так радянськими грішми цілий куток стіни в хаті заліпив. І головне, що всі такі, що чекають когось, все ще сподіваються на когось…
– Єрунда, – сказав Гай, – потім відберуть всі музичні струменти для школи або клюбу. Все те, що накопичує буржуазія, все одно, що міжнародній банк для пролетаріяту. Прийде час, і ми все одержимо назад з відсотками.
Край села, осторонь, робітники побачили багату садибу. Велика хата під бляшаною покрівлею ніби допіру збудована. Великий двір з клунями та повітками теж був свідком не абиякої заможности господаря цієї садиби. Робітники підійшли ближче, і тут Максим зупинився.
– Це садиба Терещука, Степана Трохимовича, як його величають. Це перший багатій. З вами я до нього не піду. Він іноді скуповує багато речей… Я не піду, бо він побоїться, чого доброго, і стане прибіднюватись. Можливо, що ви в нього що-небудь проміняєте, а коли ні, то все-таки підіть, побачите, що то за цяця.
І Максим став прощатись з робітниками. Кожний з них міцно потис його загрубілу руку. Тут, між іншим, Антошка сказав якийсь дотеп, але зміст його був, що, мовляв, їхні руки мало чим відрізняються одна від одної своєю кількістю мозолів і зовнішнім виглядом.
– Прощайте, – сказав Максим, – може, зустрінемось.
– Обов’язково, – відповів Теодор, – пам’ятайте за клюб!
Швидко постать Максима загубилися між хатами. Робітники ж підійшли до самої садиби Терещука. Їхній слух одразу тут вразили неприродні звуки, які лунали з хати. Було чути, як хтось бере одну й ту ж ноту на якомусь зіпсованому інструменті.
– Слухайте, – раптом промовив Теодор Гай, прислухаючись, – слухайте, та це ж…
– Ще не вмер-ла У-к-раї-на і… – затягнув Антошка. – А диви! От продажна душа!
Тут до них підійшло кілька нових селян, і Теодор так і не зміг висловити свого здивовання. Знову почались торги. А невідомий палець все так само брав ноту за нотою, виводячи відомий гімн, без усякого сумління, але з наявною дбайливістю.
Гаєві чомусь пригадалося рипіння журавля, і йому немилосердно захотілося пити. Він відійшов од гуртка і зайшов у двір садиби. Коли він близько підійшов до хати, то одразу побачив у вікно старанного музиканта. Чиясь руда потилиця хилиталася в такт звуків, і рука старанно натискала на клявіші піяніна.
– Ей, пане, – гукнув Гай, – чи не можна у вас води напитися?
Музика одразу змовкла, потім рипнули двері, і на поріг хати вийшов сам Степан Трохимович Терещук.
Гай спочатку був розчарований, він гадав, що побачить постать приблизно таку, як у Василя Івановича, але побачив щось цілком протилежне, що ніяк не нагадувало попереднього аматора органів та грамофонів.
X
«Блакитні фйорди»
Степан