– Василю, чаю зроби! – крикнув товариш Найден комусь, побачивши вчорашнього заклопотаного письмовим столом візитера, що піднімається сходами з червоними поручнями.

      Завів Самсона Найден до того ж кабінету, і вразився хлопець відразу змінам, які сталися за ніч, – тепер крім його столу та стільця під другою стіною стояла книжкова шафа без книг, а обабіч – два масивні купецькі крісла. Перед правим із них – шаховий столик.

      – Сідайте! – вказав Найден саме на це крісло, біля якого столик стояв. – Зараз чаю поп’ємо!

      Самсон обережно опустився, і прийняло його крісло, мов якусь значну особу. Посадило воно його в себе м’яко й шанобливо. Так, що навіть сам він себе на мить важливим відчув.

      – Прочитав я вашу реляцію, – видихнув задумливо Найден. – Добре пишете!

      У кабінетне приміщення зайшов із двома кухлями чаю сутулий, сивуватий підстарок. Простягнув один кухоль Найдену, який опустився в друге крісло, а другий – Самсону.

      – Добре пишете, – повторив Найден, коли Василь вийшов. – Давно так легко не читав! І думки вмієте висловлювати точно й детально!

      – Дякую, – відповів Самсон на вихвалки, чекаючи від мовця якнайшвидшого переходу до суті питання.

      Суть питання теж прозвучала, але візитера не втішила.

      – Змушений накласти на вашу реляцію відмову, – після паузи сказав Найден сумно. – Відповідального співробітника, який реквізував стіл, покараємо за дві провини за посадою: за реквізицію того, що не підлягає реквізиції, і за невидачу документа про реквізований стіл. Але стіл, – Найден кинув на згаданий предмет розмови замислений погляд, – стіл нам дуже потрібен. Справ усе більше, а працювати немає за чим, та й майже нікому…

      Він повернувся тепер обличчям до Самсона й подивився на нього вичікувально.

      Самсон знітився. Зрозумів він, що даремно ввечері напередодні так старався виводити олівцем по паперу переконливі думки.

      – Я бачу, він вам дорогий, – співчутливо додав Найден.

      – Це