Самсон і Надія. Андрей Курков
Читать онлайн книгу.
дісталося…
– Бандити? – запитала дівчина.
– Козаки на конях… Просто на дорозі! Шаблями людей рубали ні за що!
– Слабо у нас із порядком, – закивала головою вдова.
– Так, – погодилася дівчина. – Це через минуле безвладдя, здичавів народ… Як тільки влада зміцниться і зуби покаже, такого більше не буде! А за професією ви хто, Самсоне?
– В університеті електричні машини вивчав. А ви, Надіє?
– Аптекарська справа, але тепер в губстатбюро, статистику збираю.
– Цікаво?
– Робота не повинна бути цікавою! – Голос дівчини раптом став прохолодним. – Робота повинна бути важливою і потрібною для суспільства!
– Мені подобається ваша рішучість, – відважився Самсон на комплімент і відразу спіймав на собі схвальний погляд удови.
Надія почервоніла. Помацала рукою своє коротко обрізане каштанове волосся, перевірила пальцем рівність чубчика, від краю якого до густих брів залишалося близько сантиметра.
– Я намагаюся показувати приклад майбутньої людини, – мовила вона м’яко. – Майбутня людина має бути рішучою, працьовитою і доброю. Батьки мої хоч і з колишнього життя, а зі мною згодні!
– А де ви живете в Києві? – запитав Самсон.
– На Подолі. А працюю тут ось неподалік, через кілька будинків.
– І що, кожного дня пішки на роботу й назад?
– Іноді пішки, іноді на трамваї.
– Надійко, переселялися б ви до нас у будинок, – заговорила вдова. – Он Самсон тепер сам залишився. Він вам з радістю однією кімнатою поступиться!
– Та в мене зарплата не така, щоб кімнату знімати. – У голосі дівчини почувся жаль.
– А ви безкоштовно селіться! – запропонував Самсон. – Вважайте, що для потреб роботи ви цю кімнату реквізували!
– Для реквізиції треба, щоб документ начальство підготувало, – цілком серйозно мовила Надія.
– Це я пожартував, буцімто жартівлива реквізиція!
– Ну, знаєте, Самсоне! – вона зітхнула. – Повертатися з роботи додому в темряві – це вам не жарт!
Самсон вибачився, ще раз повторив своє запрошення, яке, що правда, спочатку вдова зробила.
Поки пили чай, за вікном вистрілили і з криком кудись побігли невідомі.
– Піду я вже, – занервувалася після цього шуму Надія.
– Залишайтеся, – попросив її Самсон.
– Ні, піду! Інакше мама всю ніч не спатиме!
Вона підвелася, застебнула кожушок, пов’язала теплу хустку на голову.
Вдова запитально втупилася в Самсона. Він підхопився.
– Я вас проведу! – сказав твердо, по-військовому.
– Дякую! – погодилася дівчина.
– Ви тільки хвилинку зачекайте, я переодягнуся в тепле! – попросив він.
6
Нічний Київ, яким він повертався додому з Подолу, нескінченно вразив і налякав Самсона. Якщо, проводжаючи та слухаючи на ходу Надію, він легко жартував і навіть побіг по Хрещатику за трамваєм, що віз замість пасажирів якісь мішки