Київські бомби. Андрій Кокотюха

Читать онлайн книгу.

Київські бомби - Андрій Кокотюха


Скачать книгу
примхливої Фортуни ситуацію, що мало не призвела до смерті.

      Почалося все з нахабного та відвертого блазнювання. Вітаючи генерала Новицького з чвертьвіковим ювілеєм на посаді головного жандарма Києва, місцеві більшовики випустили спеціальну прокламацію, де розсипалися в подяках за те, що жандармське управління дозволяє їм, революціонерам, спокійно працювати й безпечно жити. Увінчали свою сатиру побажанням: «Многая літа, благая літа!» Гніву Василя Дементійовича не було меж, адже аналогічний адрес нахабні більшовики відправили в Петербург, до поліцейського департаменту, і звідти обурена відповідь у Київ не забарилася.

      До того ж підпільники, самі того напевне не знаючи, потішили ще одного ворога Новицького – не когось там, а самого Михайла Драгомирова, генерал-губернатора Київського, Волинського та Подільського.

      Той давно мав на головного жандарма зуб. Свого часу Василь Дементійович скаржився на Михайла Івановича цареві Олександрові Третьому, відзначаючи надмірне захоплення генерал-губернатора хмільними напоями та жіночим товариством. Тоді Драгомиров викрутився, після чого, коли все вляглося, при першій же зручній нагоді привселюдно повернувся до Новицького задом, розсунув фалди сурдута й закричав: «Шмагайте, ваше превосходительство, – винен, винен!» І ось тепер, після виступу так званих більшовиків, Драгомиров отримав проти давнього ворога вагомого козиря.

      Здавалося, до почесної на загал, але ганебної – по суті відставки Василя Дементійовича лишалося небагато часу, він і сам це відчував. Власне, таким тривожним дзвіночком вважав появу тоді ще ротмістра Спиридовича як начальника новоствореного Охоронного відділення. Отож розподілив ненависть між ним та генерал-губернатором, сам себе поставивши на завершенні кар’єри між двох вогнів. Хтозна, до чого догрався б начальник жандармерії, лютуючи від поступової втрати колишнього впливу, аби раптом не втрутився випадок, котрий, з одного боку, довів на практиці всю відзначену попередником Кулябка слабкість київської жандармерії в той час, але з іншого – врятував генерала Новицького від остаточної ганьби.

      Заарештована охранкою есерівка Фрума Фрумкіна, міщанка з Мінська,[29] спершу мало не застрелила самого полковника Спиридовича під час затримання, а потім – мало не перерізала горло начальнику київської жандармерії в його власному кабінеті.

      Попросившись до нього на допит та бажаючи свідчити особисто Новицькому, терористка дуже потішила самолюбство Василя Дементійовича, котре на той момент зазнало надто сильного удару. Фрумкіна зажадала лишитися з генералом сам на сам, і коли її бажання виконали, зловила момент, кинулася на генерала, заскочила за спину, смикнула його голову вгору й полоснула ножем по сонній артерії. На щастя, Новицький усе ж таки не втратив сили та спритності, з нападницею впорався, але незабаром після цього замаху подав у відставку.

      Це означало для охранки під керівництвом Спиридовича


Скачать книгу

<p>29</p>

Фрумкіна Фрума Мордухівна (1873–1907), за фахом – акушерка, активістка партії есерів. Відома неодноразовими замахами на життя жандармських офіцерів, скоєними в тюрмах. Повішена за вироком суду в Бутирській тюрмі. Друга, після Софії Перовської, жінка, страчена в Російській імперії за політичний тероризм.