Історія України очима письменників. Сборник
Читать онлайн книгу.
Хьоскульд Нерішучий.
І тут з'ясувалося щось неймовірне: виявляється, склавинський князь Осколд і найбільший боягуз серед славетних північних воїнів напрочуд схожі ззовні, як і їхні імена! Спочатку це дуже розвеселило склавинського князя, та коли насамкінець, вступивши у лиховісну змову з княжим воєводою Діром…
– Що-о-о?!
Тепер почутим обурився вже Дір, та здоровань у відповідь зірвався на шалений крик:
– А те, що чуєш, зраднику!!! Це ти змовився з невдахою Хьоскульдом Нерішучим!!! Це ви вдвох таємно зарізали склавинського князя Осколда, а потім запевнили склавинських дружинників, що князеві зле, він потребує тривалого відпочинку, після чого самозванець Хьоскульд аж півтора місяці прожив у княжому наметі, а коли нарешті вийшов до війська, то дружинники ледь упізнали свого князя!!! Воно й не дивно, адже…
– Брешеш!!! Не було такого!!! – несамовито гукнув Дір, й Осколд негайно підтримав вірного воєводу:
– Звісно, не було, бо це…
– А хто може підтвердити, що нічого такого не було?! – хитро спитав Хельґ Орвард.
– Я можу підтвердити!!! – відчайдушно гаркнув князь.
– І я можу!!! – гукнув воєвода.
– Хто іще?…
Осколд і Дір тільки-но збиралися щось заперечити, як раптом почали безпорадно озиратися на всі боки. Справді, обидва безпідставно звинувачувані тільки тепер з наростаючим переляком уторопали, що сьогодні їх супроводжують… лише молоді гридні, серед яких немає жодного старого вояка!!! Немає тих, хто разом з ними брав участь у давніх походах, хто пам'ятав початок княжіння Осколда!..
Старих вояків лишилось дуже мало: переважна частина їх загинула в останньому невдалому поході. Але ж дехто вцілів! Як же сталося, що жоден з них не супроводжував свого володаря на дніпровський притик?!
Між тим явно задоволений їхньою розгубленістю, варяг мовив, не надто приховуючи власне торжество:
– От бачите, чесні склавини?! Бачите, як заметушилися обидва змовники?! Бояться чути правду про себе…
Натовп погрозливо загомонів: русичам також не сподобалась розгубленість князя й воєводи. Треба було щось робити, причому негайно! Інакше…
– Це все брехня, суцільна брехня!!! Ти нічого не довів, твої слова…
Проте ярл Хельґ Орвард не звернув жодної уваги на відчайдушну спробу Осколда захиститися:
– Мої слова є правдивими від початку й до кінця.
– Ні, варяже, ти брешеш!!! Варто послати за будь-ким зі старих дружинників, які пам'ятають давні часи, як вони засвідчать…
– Навіщо ж турбувати вояків, які заліковують вдома рани, отримані у давніх походах?! Краще пошукати інших доказів…
– Так-так, докази!.. Доведи, варяже, доведи, що не брешеш!.. – знову загудів натовп, проте вже не настільки впевнено, як раніше.
Вусатий здоровань енергійно трусонув головою й мовив (як здалося усім) радісно:
– Ну гаразд, обдурені склавини, ви самі цього захотіли… Натовп завмер в очікуванні. Тоді Хельґ Орвард мовив, вказуючи