Зелений Генріх. Готфрид Келлер
Читать онлайн книгу.
як-небудь підтримати дисципліну, що похитнулася. Я теж перебував у цьому цепу, на самому його краю, але радісне збудження, що охопило моїх товаришів, не торкнулося мене, й я неквапливо брів усе далі й далі, ні про що не думаючи й тільки час від часу неуважно стріляючи в повітря та знову заряджаючи свою рушницю. Незабаром я відстав од загону й опинився в якомусь незнайомому місці, на спуску в глибоку, густо порослу старим ялинником балку, на дні якої дзюрчав струмок. Темні хмари заволокли небо, від усього навколишнього повіяло якимось м’яким сумом; стрілянина, що доносилася здалеку, та барабанний бій робили ще більш відчутним глибоку безмовність, яка панувала навколо мене: я зупинився, щоб перепочити, і, обпершись на рушницю, довго стояв у цій позі, відчуваючи той дивний стан, коли хочеться чи то заплакати, чи то вчинити щось сміливе, зухвале, – той стан, який часто опановував мене перед лицем величавої природи і такий добре знайомий усім, хто пізнав гоніння долі та запитував її, чи буде він іще колись щасливий. Тут неподалік од мене пролунали кроки, і в цьому безлюдному куточку я раптом побачив мого ворога, що йшов просто на мене вузькою кам’янистою стежинкою; в мене закалатало серце, він кинув на мене недобрий, пронизливий погляд і відразу ж вистрелив, майже впритул, так що кілька гарячих крупинок пороху потрапило мені в обличчя. Я не рушав з місця і пильно дивився на нього, він поспішно перезарядив свою рушницю, – я й тут не відвів очей; мій відкритий погляд бентежив і в той же час злив його; він, завжди такий розсудливий і розумний, був такий роздратований моєю уявною добродушністю та дурістю, що у своєму засліпленні готовий був вистрелити мені просто в обличчя; він підійшов до мене дуже близько і почав було цілитись, але тут я сам напав на нього і, відкинувши свою рушницю, обеззброїв його голими руками. Ми вмить схопилися й цілу чверть години боролися один з одним, боролися мовчки й запекло, причому спочатку ні один не міг здолати іншого. Він був верткий, як кішка, пускав у хід безліч вивертів, аби збити мене з ніг: ставив підніжки, натискав великим пальцем за вухом, намагався вдарити в скроню, кусав мою руку, і я, напевно, давно вже був би переможений, якби не тиха лють, яка охопила мене й допомогла мені встояти. З убивчим спокоєм учепившись у нього, я час від часу завдавав йому ударів кулаком в обличчя; в очах у мене стояли сльози, і я відчував нестерпний душевний біль, який мені, напевно, ніколи не доведеться більше відчути, якщо навіть я проживу ще стільки, скільки прожив, і доля пошле мені найтяжчі випробування. Зрештою, ми попадали на землю, посковзнувшись на гладенькій хвої, що вкривала її, причому він опинився піді мною й так сильно вдарився потилицею об корінь, що на мить знепритомнів і руки його розтулились. Я мимоволі поспішив скочити на ноги, він зробив те ж; не дивлячись один на одного, ми підібрали наші рушниці й розійшлися врізнобіч, подалі від цього нещасливого місця. Я відчував страшенну втому в усьому тілі, й воно здавалося мені оскверненим цією принизливою сутичкою з