Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Особа недоторканна. Владимир Войнович
Читать онлайн книгу.
Гладишев, підходячи до паркану з жердин, що розділяв два городи. – Учені підрахували, що крапля нікотину вбиває коня.
Однак від пригощення відмовлятися не став. Запалив, закашлявся.
– Таки міцний тютюнець, – схвалив він.
– Тютюнець – самсон, молодим на цеє діло, а старим на сон, – підтримав Чонкін. – А в мене до тебе, сусіде, діло є невеличке.
– Яке діло? – скосив на нього око Гладишев.
– Та діло дрібниця, дурниця зовсім.
– Ну а все ж таки?
– Та так, не варто навіть і казати.
– Ну, раз не варто – не кажи, – розсудив Гладишев.
– Це, звичайно, так, – погодився Чонкін. – Але, з іншого боку, як же ж не казати? Прислали мене сюди на тиждень, і сухий пайок на тиждень, а поминуло вже півтора, а мене не беруть. І знову ж щодо сухого пайка ніяких звісток. Значить, я що ж, виходить, маю жити на жіночий рахунок?
– Так, це негаразд, – сказав Гладишев. – Ти тепер зовешся альфонс.
– Ну, це ти облиш, – не погодився Чонкін. – Ти дружину свою як хочеш називай, хоч горщиком, а мене зви, як і досі, Ванею. Так от я тобі до чого веду. Листа треба скласти до мого командира, як мені далі бути. Ти от чоловік грамотний, а я взагалі-то літери розумію, а пишу кепсько. У школі ще сяк-так кумекав, а далі в колгоспі і в армії все на коні та на коні – знай, тягни віжку то вправо, то вліво, а грамоти там ніякої не треба.
– А розписатися вмієш? – запитав Гладишев.
– Оце я можу. І читати, і розписуватися. Я, знаєш, як розписуюся? Спершу пишу «І», потім «Ч», потім кружечок, і далі все літера до літери і насамкінець таку рисочку з вивертом, і на всю сторінку від краю до краю. Утямив?
– Зрозуміло, – сказав Гладишев. – А папір, чорнило в тебе є?
– Аякже, – сказав Іван. – Нюрка ж поштаркою працює. Теж робота, скажу тобі, не для кожного. Голову треба велику мати.
– Ну, гаразд, – нарешті згодився Гладишев. – Пішли до тебе. А то в мене там жінка з дитиною, заважатимуть. А це справа серйозна, тут треба писати політично витримано.
Через годину політично витриманий документ було складено. Мав він такий вигляд:
Командиру батальйону тов. Пахомову
від рядового червоноармійця тов. Чонкіна Івана
Дозвольте доповісти, що за час Вашої відсутності і моєї присутності на посту, а саме по охороні бойової техніки – літака, ніяких подій не сталося, про що повідомляю в письмовій формі. А також дозвольте доповісти, що, вихований у дусі беззавітної відданості нашій Партії, народу і особисто Великому Генію тов. Сталіну Й. В., я готовий і надалі безвідмовно служити для захисту нашої Соціалістичної Батьківщини і охороні її кордонів, для чого прошу видати мені сухий пайок на невизначений час, а також недоотриманий мною комплект обмундирування.
У моєму проханні прошу не відмовити.
– Складно, – схвалив Чонкін творіння Гладишева і поставив свій підпис, як обіцяв, через усю сторінку.
Гладишев написав ще й адресу на підготовленому Чонкіним конверті без марки і пішов задоволений.
Чонкін