Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Переміщена особа. Владимир Войнович
Читать онлайн книгу.
Свинцов. – Скуснятина, ось шо. На куски м’ясо порубаєш, на прут насадиш і в огонь, і так перевертаєш, щоби зо всіх боків рівномірно. Це ж такеє ось, це у-у! – заповнив він нехватку слів уканням. І, піднявши гвинтівку, смикнув затвора.
– Не стріляйте! – закричала мавпа людським голосом. – Не стріляйте, я здаюсь.
– Гля! – здивувався Чонкін. – Уже перетворившись.
– Да, – Свинцов розчаровано опустив гвинтівку. – Я ж, знаєш, людину убить можу, але человецьке м’ясо їсти не буду. Стошнить. Ладно, – наказав мавпі, – вались на землю. Та не боїсь. Не побіжиш – не заб’єм.
Мавпа похапцем спустилась і стала перед Чонкіним й Свинцовим майже на дві ноги, тільки злегка спираючись передніми кінцівками на повалене дерево. Хоча була вона вкрита шерстю з ніг до голови, Свинцов розгледів у заростях ознаку чоловічої статі і суворо запитав:
– Хто такий і якої будеш нації?
Мохнач мовчав і тремтів дрібно, немов вівця перед закланням.
– Говори, хто ти єсть! – рикнув Свинцов і клацнув затвором.
– Не стріляйте! – знову заблагав незнайомець і став часто кивати головою. – Руський я. Православний, – додав він, очевидно, не впевнений, що остання характеристика буде йому на користь.
– Брешеш! – не повірив Свинцов. – Обіз’янів руських не буває. Чи ти не обіз’ян?
– Е! – штовхнув Свинцова Чонкін. – А чи ж не чорт він?
– Ха! – вразився цією думкою Свинцов. – Одвічай, хто ти?
– Я сам не знаю, – заплакала істота. – Був людиною. А тепер, може, і чорт.
– У лісі живеш? – продовжував допит Свинцов.
– У лісі.
– А пожерти щось знайдеться?
– Для вас, – сказав чорт, – для вас непремінно знайдеться.
– Ну, веди нас до себе. Тільки без чортівні і не думай утікати. Пам’ятай, куля бігає швидше.
Пішли напролом, через хащу. Чорт біг попереду, допомагаючи собі передніми кінцівками. Свинцов і Чонкін за ним не встигали, але він зупинявся, піджидаючи, і знову біг уперед, як собака, що вела мисливця по сліду.
Спустилися в яр. По камінцях перейшли запліснявілий струмок. Пересікли невелику галяву, переступили через стовбур великої сосни, що лежала наче труп. За нею були густі зарослі кущів. Біля кущів чорт завагався, а Свинцов про всяк випадок поклав руку на затвор.
– Прийшли, – сказав чорт стомлено.
– Куди ж це прийшли?
– А ось сюди, – сказав чорт і пірнув у кущі.
Свинцов кинувся за ним, розраховуючи ледь що тут таки його й придушити, й мимоволі скрикнув:
– Батюшки! Барліг!
Чорт, блиснувши голим задом, уже влазив у барліг рачки. Свинцов поліз за ним услід. За ним Чонкін. Барліг виявився довгим пологим лазом, що в кінці повертав праворуч. Вони проповзли по ньому декілька метрів, і вже світла позаду не було видно, а під коліньми відчувався твердий ґрунт.
– Не дивуйтеся, – почули вони голос чорта, після чого чиркнув сірник, а від нього засвітилася й гасова лампа.
– Ух ти! – ухнув Чонкін, а Свинцов од себе додав щось по матушці.
Далі повзли зі світлом.
За