Нехай нагородять неба твої труди

      І тяжкого серця вздихання,

      Которі для мене поносить завсегди

      Щирої милості кохання.

      Я тобі вірним серцем сприяла,

      Поки-м в свободі своей гуляла

      І друга вірного не мала.

      А тепер, як милость нам руки зв'язала

      Через поприсяги, то трудно

      Тому, которому вірне слюбовала,

      В парі проводити вік любимий.

      Не знаю, чим би тобі платити,

      Хіба й вдячністю нагородити

      За твоє прихильноє кохання?

      Нехай за тоє Господь свої дари

      Зливає з небес з високості,

      Щоби могли по милостной парі

      Повіншовати взаємності.

      Заки то Божа судила воля,

      Чили то ж то моя така доля,

      Що тебе моя приязнь минула.

      Бо то єсть образа і присягши Богу,

      А іншого щиро кохати;

      Бо то за тоє на страшнім суді

      Треба Богу отвіт дати.

      Бог буде судил, як ся справовал,

      Би-м за тоє пекла не достал

      Навіки вічні.

      Да йшов ляшок із Варшави,

      На нім бути, сукні шарі.

      Мам при боку канчука,

      Не боюся мужика.

      Да йшов ляшок маковиком,

      Надибав жінку з чоловіком.

      Помагай-бог не дав

      І шапочки не здонняв.

      Мужик його привітав,

      За чуприну вихитав.

      От так, ляшку, добре знай,

      Помагай-бог давай.

      Да пішов ляшок понад Бугом,

      Аж там оре мужик плугом.

      Ой, став ляшок гадати,

      Щоби єму сказати.

      Да гадав ляшок до півдня,

      Прийшов пішком до плуга.

      Бодай здоров, ляшку, був,

      Помагай-бог чом забув?

      Да подай, хлопче, батога,

      Буду вчити ляшка я

      Помагай-бог давати

      І шапочку знімати.

      Да біда ляшка спокусила,

      Прийшов ляшок до русина.

      Помагай-бог не дав

      І шапочки не здонняв.

      І той його привітав,

      За чуприну вихитав,

      Познав русин, що ляшок,

      Бо під носом порошок.

      Гей, пішов ляшок дорогою,

      Надибав білу гусь над водою,

      Помагай-бог, біла гусь,

      Навчила мене тая Русь,

      Леч ось ідет медвідь кусий,

      А він мовит, що й то русин,

      І зняв шапку хутненько,

      Уклонився низенько.

      Медвідь