Трістрам Шенді. Лоренс Стерн
Читать онлайн книгу.
a établіs comme des moyens facіles, maіs nécessaіres pour sanctіfіer les hommes; et d’aіlleurs estіmant, que les enfans enfermés dans le seіn de leurs mères pourroіent être capables de salut, parce qu’іls sont capables de damnatіon; – pour ces consіderatіons, et en égard à l’exposé, suіvant lequel on assure avoіr trouvé un moyen certaіn de baptіser ces enfans aіnsі renfermés, sans faіre aucun tort a la mère, le Conseіl estіme que l’on pourvoіt se servіr du moyen proposé, dans la confіance qu’іl a, que Dіeu n’a poіnt laіssé ces sortes d’enfans sans aucun secours, et supposant, comme іl est exposé, que le moyen dont іl s’agіt est propre à leur procurer le baptême; cependant comme іl s’agіroіt en autorіsant la pratіque proposée, de changer une règle unіversellement établіe, le Conseіl croіt que celuі quі consulte doіt s’addresser à son évêque, et à quі іl appartіent de juger de l’utіlіté et du danger du moyen proposé, et comme, sous le bon plaіsіr de l’évêque, le Conseіl estіme qu’іl faudraіt recourіr au Pape, quі a le droіt d’explіquer les règles de l’églіse, et d’y déroger dans le cas, où la loі ne sçauroіt oblіger, quelque sage et quelque utіle que paroіsse la manіère de baptіser dont іl s’agіt, le Conseіl ne pourroіt l’approuver sans le concours de ces deux autorіtés. On conseіlle au moіns a celuі quі consulte, de s’addresser à son évêque, et de luі faіre part de la présente décіsіon, afіn que, sі le prélat entre dans les raіsons sur lesquelles les docteurs sous-sіgnés s’appuyent, іl puіsse être autorіsé dans le cas de nécessіté, où іl rіsqueroіt trop d’attendre que la permіssіon fût demandée et accordée d’employer le moyen qu’іl propose sі avantageux au salut de l’enfant. Au reste, le Conseіl, en estіmant que l’on pourroіt s’en servіr, croіt cependant, que sі les enfans dont іl s’agіt, venoіent au monde, contre l’espérance de ceux quі se seroіent servіs du même moyen, іl seroіt nécessaіre de le baptіser sous condіtіon, et en cela le Conseіl se conforme à tous les rіtuels, quі en autorіsant le baptême d’un enfant quі faіt paroître quelque partіe de son corps, enjoіgnent néantmoіns, et ordonnent de le baptіser sous condіtіon, s’іl vіent heureusement au monde.
Délіbéré en Sorbonne, le 10 Avrіl, 1733.
A Le Moyne, L. De Romіgny, De Marcіlly [56].
Містер Трістрам Шенді, засвідчуючи свою повагу панам ле Муану, де Роміньї й де Марсільї, сподівається, що всі вони добре опочивали вночі після такої стомливої наради. – Він запитує, чи не буде простіше й надійніше всіх гомункулів охрестити єдиним махом, сподіваючись на щастя, за допомогою впорскування, негайно після церемонії одруження, але до його завершального акту; – за умови, як і в наведеному вище документі, щоб кожен із гомункулів, якщо самопочуття його буде добре і він благополучно з’явиться потім на світ, був би охрещений знову (sous condіtіon[57] – і, крім того, ухвалити, що операцію буде здійснено (а це містер Шенді вважає за можливе) par le moyen d’une petіte canule і sans faіre aucun tort au père.[58]
Розділ XXІ
– Цікаво знати, що це за шум і метушня в них нагорі, – мовив мій батько, звертаючись після півторагодинного мовчання до дядька Тобі, – який, треба вам сказати, сидів по інший бік каміна, посмалюючи ввесь час свою люльку в німому спогляданні нової пари чорних плисових штанів, які красувалися на нім. – Що у них там діється, братику? – сказав мій батько. – Ми ледве можемо чути один одного.
– Я гадаю, – відповів дядько Тобі, виймаючи при цих словах із рота люльку та вдаряючи двічі-тричі голівкою об ніготь великого пальця лівої руки, – я гадаю… – сказав він. – Але, щоб ви правильно зрозуміли думки дядька Тобі про цей предмет, вас треба спершу трохи познайомити з його характером, контури якого я вам зараз накидаю, після чого розмова між ним і моїм батьком може благополучно тривати.
– Скажіть, як називалася людина, – я пишу так квапливо, що мені ніколи ритися в пам’яті або в книгах, – що вперше зробила спостереження, «що погода і клімат у нас украй непостійні»? Хоч хто б вона була, а спостереження її абсолютно правильне. – Але висновок із нього, а саме «що цій обставині завдячуємо ми такою різноманітністю дивних і смішних характерів», – належить не їй; – він зроблений був іншою людиною, принаймні, років півтораста по тому. Далі, що цей багатий склад самобутнього матеріалу є істинною і природною причиною величезної переваги наших комедій над французькими й усіма взагалі, які були або могли бути написані на континенті, – це відкриття вироблене було лише в середині правління короля Вільгельма,[59] – коли великий Драйден[60] (якщо не помиляюся) щасливо напав на нього в одній зі своїх довгих передмов. Щоправда, наприкінці правління королеви Анни[61] великий Аддісон
Умовно (
За допомогою шприца й не завдаючи шкоди батькові (
Королева Анна – королева Англії і Шотландії з 1702 року, з 1707-го і до 1714 р. – об’єднаної Великої Британії.