Трістрам Шенді. Лоренс Стерн
Читать онлайн книгу.
найбільш підходять для протиставлення двох цих фігур. – Нехай він уявить, що батько мій піднявся нагору дізнатися про стан моєї матері; – і, для завершення цієї роботи фантазії, – нехай він уявить собі лікаря вмитого, – вичищеного, – такого, що вислухав співчуття, поздоровлення, – озутого в капці Обадії – який прямує до дверей із наміром зараз же приступити до справи.
Тихенько! – тихенько, поважний лікарю Слопе! – утримай твою родопомічну руку; – засунь її обережно за пазуху, щоб вона залишалася теплою; – ти недостатньо ясно знаєш, які перешкоди, – невиразно уявляєш собі, які приховані причини заважають її маніпуляціям! – чи був ти, лікарю Слопе, – чи був ти добре обізнаний із таємними статтями урочистого договору, який привів тебе сюди? Чи відомо тобі, що в цю саму хвилину дочка Люцини[113] зайнята своєю справою у тебе над головою? Овва! – це довершена істина. – Крім того, великий син Пілумна,[114] що ти в змозі зробити? – Ти прийшов сюди неозброєним; – ти залишив удома tіre-tête, – нещодавно винайдені акушерські щипці, – крошет, – шприц і всі інструменти порятунку та звільнення, що належать тобі. – Боже! у цю хвилину вони висять у зеленому байковому мішку, між двома пістолетами, біля узголів’я твого ліжка! – Дзвони; клич; – вели Обадії сісти на каретного коня та скакати за ними щодуху.
– Поквапся, Обадіє, – мовив мій батько, – я дам тобі крону! – А я другу, – сказав дядько Тобі.
Розділ XІІ
– Ваше раптове та несподіване прибуття, – сказав дядько Тобі, звертаючись до лікаря Слопа (вони сиділи втрьох біля каміна, коли дядько Тобі почав говорити), – негайно ж навело мені на думку великого Стевіна, який, треба вам сказати, один із улюблених моїх письменників. – У такому разі, – заявив мій батько, вдаючись до аргументу, ad crumenam, – ставлю двадцять гіней проти однієї крони (яку отримає Обадія, коли повернеться), що цей Стевін був яким-небудь інженером, – або писав що-небудь – прямо або побічно – про мистецтво фортифікації.
– Це правда, – відповів дядько Тобі. – Я так і знав, – сказав батько, – хоч я, присягаюся, не бачу, який може бути зв’язок між раптовим приходом лікаря Слопа і трактатом про фортифікацію: – проте я цього побоювався. – Про що б ми не говорили, братику, – нехай предмет розмови буде найчужішим і непідходящим для вашої улюбленої теми, – ви неодмінно на неї зіб’єтеся. Я не бажаю, братику Тобі, – продовжував батько, – рішуче не бажаю до такої міри засмічувати собі голову куртинами і горнверками. – О, я в цьому переконаний! – вигукнув лікар Слоп, перебиваючи його, і голосно розреготався, задоволений своїм каламбуром.
Навіть критик Денніс[115] не відчував такої глибокої відрази, як мій батько, до каламбурів і до всього, що їх нагадувало, – вони його завжди дратували; – але перервати каламбуром серйозне міркування було, за його словами, однаково що дати щигля в ніс; – він не бачив ніякої різниці.
– Сер, – сказав дядько Тобі, звертаючись до лікаря Слопа, – куртини, про які говорить мій брат Шенді, не мають
Люцина – богиня пологів у давніх римлян.
Пілумн – божество у римлян, яке охороняло будинки, де були новонароджені.