Острів Скарбів. Роберт Луїс Стівенсон
Читать онлайн книгу.
за хвилину вже був за пагорбом. А капітан стояв і дивився, наче заціпенів, на вивіску. Потім він провів кілька разів долонею по очах і повернувся до кімнати.
– Джиме, – наказав він, – рому!
Він трохи похитнувся при цих словах і сперся однією рукою об стіну.
– Ви поранені? – спитав я.
– Рому! – повторив він. – Мені треба забиратися звідси! Рому! Рому!
Я побіг за ромом, але мене так приголомшив цей випадок, що я розбив склянку і пролив ром. У їдальні щось гримнуло – наче впало щось важке. Я побіг туди і побачив капітана, що випростався на весь свій величезний зріст на підлозі. Тієї ж миті згори прибігла моя мати, налякана галасом і бійкою. Удвох ми підвели капітанову голову. Він дихав гучно і важко. Очі його були заплющені, а обличчя розпашіло.
– Боже ж мій, Господи! – бідкалася мати. – Що ж за прокляття нависло над нашою оселею. І бідний батько твій лежить геть хворий.
Ми й гадки не мали, як допомогти капітанові, і були впевнені, що він отримав смертельну рану в бійці з незнайомцем. Я приніс рому і спробував влити йому до рота, але зуби його були міцно зціплені й щелепи стиснуті, наче залізні.
На наше щастя, у дверях з’явився лікар Лівсі, що саме прибув оглянути мого батька.
– Лікарю! – звернулися ми до нього. – Кажіть, що робити? Куди його поранили?
– Поранили? – перепитав лікар. – Де там, він поранений не більше за нас із вами. Грець його побив, а я ж попереджав! Тепер, місіс Гокінс, йдіть-но нагору до свого чоловіка, і нічого не розповідайте йому про те, що трапилось. А я зроблю все необхідне, щоб урятувати нікому не потрібне життя цього поганця. Хай Джим принесе мені мидницю.
Коли я приніс мидницю, лікар уже засукав один капітанів рукав й оголив його величезну жилаву руку, рясно вкриту татуюваннями. Написи: «Хай щастить», «Попутного вітру», «Хай здійсниться бажання Біллі Бонса», – були виведені дуже чітко і красиво на руці вище ліктя, а над ними біля плеча красувалося намальоване, як на мене дуже виразно, зображення шибениці з вішальником, що метляється в зашморгу.
– Пророчий малюнок, – пробуркотів лікар, тицьнувши пальцем у зображення шибениці. – А тепер, містере Біллі Бонс, якщо і справді так вас звуть-величають, подивимось, якого кольору ваша кров. Ти не боїшся крові, Джиме? – звернувся він до мене.
– Ні, сер, – відповів я.
– Чудово. Тоді тримай мидницю.
Він узяв ланцет і розітнув вену. Довелося випустити чимало крові, перш ніж капітан розплющив очі й обвів кімнату тьмяним поглядом. Спочатку він упізнав лікаря і насупився, потім побачив мене й трохи заспокоївся. Раптом його обличчя знову налилося кров’ю і він спробував підвестися з криком:
– Де Чорний Пес?
– Тут немає ніякого Чорного Пса, – відповів лікар, – тільки з вами трапилося лихо. Ви пили дуже багато рому, і вас грець побив, про що я попереджав. І мені всупереч моїй волі довелося допомагати вам вибиратися з могили. А тепер, містере Бонс…
– Мене звуть не Бонс, – урвав його капітан.
– Байдуже, –