Химери Дикого поля. Владислав Івченко
Читать онлайн книгу.
у бінокль. Щось записував у невеличкий блокнот, що тримав на колінах.
Тим часом корабель вже був біля пристані, але чомусь проскочив її. Я спочатку здивувався, але потім побачив, як він розвертається у широкому затоні метрів за двісті. І ось тепер вже мчав до пристані. Поголені чоловіки стрибнули на пристань, прив’язали швартові, подали трап, яким зійшли троє високих хлопців, з оселедцями та вусами. З ними зійшли ще троє голомозих, а троє залишилися на кораблі.
Прибульці пішли до вантажівки, біля якої стояли двоє чоловіків у звичному одязі. Мабуть, водій та експедитор. Видно було, що вони злякалися. Особливо, коли побачили, що люди з оселедцями при шаблях, а голомозі при кинджалах. Я роздивлявся їх у бінокль, який теж узяв з собою. Понамка жестом попросила подивитися. Я спочатку заглянув, що писав той спостерігач з блокнотом. На чистому аркуші сьогоднішня дата і таке: «П – 3, С – 6, Р – десь 20». Що це означало? Віддав бінокль Понамці.
Так, ось ті, хто приплив, підійшли до тих, хто приїхав. Віддали гроші. Експедитор навіть перелічувати не став. Водій швидко відчинив фургон, голомозі заскочили всередину і витягли кілька ящиків. Я побачив, що Понамка дивиться кудись убік. І сам подивився туди. Ледь не скрикнув, бо лісовою дорогою до пристані мчали ті п’ять позашляховиків, які ми бачили вранці. Схопив Понамку за руку, мовляв, я ж казав, що це не просто збіг! Понамка кивнула. Чутно, як здивовано матюкнувся наш сусід, який теж подивився убік.
– А це ще що за херня? – тихо спитав він сам у себе.
Позашляховики вилетіли до пристані і вишикувалися півколом. З них вийшли ті міцні хлопці, яких ми бачили. У більшості в руках були бейсбольні бити, у деяких і кобури з пістолетами. Побачив, що сусід додав до свого запису: «Б – 18». Код якийсь, чи що?
Гості наближалися до хлопців з корабля. Водій і експедитор злякалися ще більше. Ладні були тікати, але боялися. Один з оселедцем щось сказав, і пацани аж кинулися до машини. Стрибнули у кабіну, двигун спочатку не заводився, уявляю, яка там була паніка. Нарешті рушили з місця, обережно оминули позашляховики і погнали лісовою дорогою. Фургон аж стрибав на ямах, але водій швидкості не зменшив.
Тим часом біля пристані почався рух. Вісімнадцятеро гостей, що приїхали на позашляховиках, стали навпроти шістьох, які припливли на кораблі. Троє хлопців з оселедцями стояли першими, троє голомозих прикривали тил та фланги. Он з корабля збігло ще троє. Але навіть після цього рахунок був 18 на 9. З натовпу братків вийшли двоє. Щось говорили до хлопців з оселедцями. Побачив, що сусід щось записував. Дрібними літерами, попросив у Понамки бінокль. «Раїф Гянджинський та Едік Сокол». Це ще хто?
Понамка забрала бінокль. У неї гірший зір, а я і так добре бачив. Розмова на пристані тривала. Братки напирали на тих, хто приплив на кораблі, «морячків». Судячи з усього, пояснювали, чим ті завинили. У братків завжди така тактика. Але «морячки» не схильні були поступатися. Двоє головних у братків щось їм казали, махали руками, зверталися до хлопців з оселедцями, а ті стояли незворушні.