Розколоте небо. Светлана Талан
Читать онлайн книгу.
там лише степи та рівчаки, неосвоєна земля, де часом на кілометри простяглися піщані неродючі ґрунти.
Звичайно, один у полі не воїн, тож для координації дій на місці прислали в село уповноваженого від ДПУ[5] з Ростова-на-Дону Лупікова Івана Михайловича, комуніста, учасника громадянської війни. Кузьма Петрович уже встиг із ним познайомитися й навіть потоваришувати. Іван Михайлович справив приємне враження, щоправда, був запальний, занадто вже непосидючий та нетерплячий, йому хотілося зробити все й одразу. На місце призначення Лупіков прибув сам, без родини, залишивши дружину з донькою в Ростові. Напевно, це було правильне рішення. Його місія в Підкопаївці була тимчасовою й нелегкою. Хтозна, як зустрінуть селяни нововведення? Можливо, будуть чинити опір? У селі завжди до нового ставилися насторожено, а тут їм запропонують нове життя, до якого вони не готові. Кузьма Петрович розумів, що краще обрати тактику обережності, щоб одразу не нашкодити, не настроїти селян вороже проти колгоспів. Тому й не поспішав приймати рішення, а впродовж місяця ремонтував батьківську хату, дослухаючись до кожного слова жителів села.
А ось запальний молодий комуніст Іван Михайлович одразу рвався до роботи, готовий в один день змінити все кардинально. Кузьма Петрович по-батьківськи, ненав’язливо порадив йому обжитися в новій оселі – покинутій хаті, підремонтувати дах, бо сусіди вже висмикали зі стріхи добру латку соломи, прикупити в місті щось для господарства. А головна порада – не поспішати, придивитися, хто в селі чим дихає. Молодий комуніст, або, як його вже прозвали, «чекіст», трохи невдоволено попихкав, але послухався старшого товариша. Якийсь час він приводив до ладу своє житло, а потім вони разом почали готуватися до перших загальних зборів.
По-перше, потрібно було обрати нового голову сільради замість старого п’янички. Для цього на партійних зборах прийняли до лав Комуністичної партії Максима Гнатовича Жаб’яка. Він людина порядна, непитуща, з бідняків. Також поповнив ряди партії Семен Семенович Ступак, корінний житель Підкопаївки, людина чесна, справедлива, грамотна, хоча й із бідної родини. Йому селяни довіряли, його поважали за справедливість та розсудливість. Семен Семенович воював у лавах Червоної Армії, був поранений. Осколком йому роздробило кістки ноги, тепер вона не згиналася, і Семен Семенович шкутильгав. Його кандидатуру намітили на голову новоствореного колгоспу, слід було лише вміло підвести до цього людей. Також провели збори та поповнили лави комсомольців кількома бідняками, бо на них, молодих та ініціативних, надія партії, їм своїми руками будувати світле майбутнє. Потрібно створити міцний осередок із комуністів та комсомольців, тоді справу колективізації буде успішно завершено.
Кузьма Петрович підвівся з-за столу, відчувши у тілі весь холод маленької кімнати сільради. Підійшов до грубки, підкинув сухеньких дровець у вогонь. Рано почалася зима й вдарили перші морози.
ДПУ – Державне політичне управління.