Адвокат із Личаківської. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
Очі вже звикли до тьмяного світла, розгледіли – тут, крім нього, лише один мешканець. Кошовий уже хотів привітатися. Але незнайомець, якого він іще не встиг до пуття роздивитися, спритно підхопився з дерев’яного настилу, поспішив до дверей, вигукуючи:
– Пане Зарембо! Пане Зарембо! Мені вже виходити?
Говорячи, чоловік ковтав літеру «р». Не гаркавив грубо, мов залізом по шершавому, але й не так м’яко, ніби дзвіночок дзвенить. Просто не вимовляв. Природа не дала йому від народження такої можливості. Тож прізвище наглядача прозвучало як «Заемба», довівши при цьому Климові: його сусіда по камері в поліцейському відділку зовсім не новачок. Знати, як звуть тюремника, може лише досвідчений кримінальник.
– Куди спішите, пане Шацький? – байдуже відповів наглядач. – З вашою справою будуть розбиратися ще довго. Серйозна річ, самі ж знаєте.
– А ви, пане Зарембо, – ви хіба не знаєте Йозефа Шацького! – вигукнув той, і в голосі звучали неприховані нотки розпачу. – Шацького знає половина Львова…
– …інших Шацький знає сам, – завершив поліцейський, і Климові стало ясно: фраза ця йому так само знайома й навіть приїлася. – Тільки що я можу зробити? Є серед нас люди, про яких часом дізнаєшся таке, від чого волосся стає сторчака. Знаєте, скільки такого народу проходило хоча б через оцю камеру?
– Шацького це не стосується! – розорявся той, у запалі відсунувши Клима, ніби він був стільцем чи іншим елементом меблювання. – Я був без подвійного дна й лишаюся таким до кінця свого життя! Мені це подобається! Мені так дуже комфортно жити! Моя пані Шацька час від часу закидає: з тобою, Йозефе, нецікаво, був би ти мені здоровий! Ти не вмієш дарувати сюрпризи! Завжди відомо, що подаруєш на іменини, де купиш, у кого купиш, за скільки купиш і як довго торгуватимешся при цьому! Хіба я схожий на того, хто виношує недобрі задуми? Пане Зарембо…
– Та замовкли б ви, пане Шацький! – гримнув наглядач. – Я й сам вас дуже добре знаю! А ще краще вас знає ротова порожнина моєї старшої сестри! Вона мені вже не перший рік доводить – ви шахрай, а не зубний лікар.
– Бог із вами, пане Зарембо! Якби я був шахраєм, хіба б ваша старша сестра стільки років була моєю постійною та улюбленою пацієнткою?
Тепер уже поліцейський ступив за поріг камери. У Клима склалося враження: тут відбувається щось подібне до сімейної сцени, і він цим двом заважає. Так і кортіло запитати ніби між іншим: «Панове, може, я б той, пішов собі?»
Тим часом наглядач уже навис над своїм візаві:
– Якби наша родина мала інші фінансові можливості, пане Шацький, моя сестра, так само як моя дружина й мої діти, давно б забули дорогу до вашого кабінету! Але поки з усіх зубників Львова нам по кишені лише ви.
– Чим же ви незадоволені, пане Зарембо? Придумали нову рекламацію?
– Ні, та сама рекламація! – Поліцейський помітно накручував себе. – Моя сестра не встигає вилікувати у вас один зуб, як за місяць уже має йти лікувати інший! Ми намагаємося обмежити кількість