Шенгенська історія. Литовський роман. Андрей Курков
Читать онлайн книгу.
крапель.
– Ось ти скажи, ти ж у Каунасі народився? – прискіпувався старий до Вітаса.
– Авжеж, – відповів той.
– А знаєш, як раніше казали: «У Вільнюсі добрі люди живуть, а в Каунасі – злі»?
– Чув, – зізнався Вітас. – Але це ж у Вільнюсі так казали, а не в Каунасі.
– Мабуть, – дід закивав і пригубив чаю. – А чому у вас так чортів люблять?
– Чому люблять? – не втямив Вітас.
– Ну, єдиний Музей чортів на всю Литву чомусь у Каунасі, а єдиний Музей янголів на всю Литву чомусь у нас, в Анікщяї? – хитро промовив Йонас і перевів погляд на Ренату, немов вона і була одним із янголів.
Вітас стенув плечима.
– Це, ймовірно, комуністи за радянських часів музей чортів заснували зумисне, щоб люди про Каунас погано думали, – припустив Вітас і подивився винувато в очі Йонасу. Хлопець був явно збентежений і не второпав, до чого старий хилить.
– Ну, ти й загнув, – Йонас усміхнувся. – Комуністи чортів вигадали?! Треба ж таке сказати?! Нечисті на кілька тисяч років давніші за комуністів! А литовські біси давніші за інших чортів!
– Тоді не знаю, – зізнався Вітас. – Я чортами не цікавився і до церкви не ходжу… До речі, мій тато на радіозаводі в церкві працював, – згадав він і очі його спалахнули. – Там у них найсекретніший цех у недобудованому костелі був, тому і підприємство називали «Святим радіозаводом».
– Он як! – щиро здивувався дід Йонас. – Цікаво! Може, даремно я ніколи в житті в Каунас не їздив?
– Може, й даремно, у нас гарно! – переконливо закивав Вітас.
А Рената з усмішкою на вустах тільки і переводила погляд то з діда на Вітаса, то з Вітаса на діда, слухаючи їхню розмову і намагаючись вгадати, до чого Йонас хилить. Спочатку було злякалася, що дідусь хоче якось принизити чи образити Вітаса, але швидко збагнула, що думки Йонаса в іншому напрямку працюють. Та й у почутті гумору старому ніхто відмовити не зміг би, тому залишалося Ренаті тільки слухати, куди і до чого призведе розмова двох чоловіків за вдвічі міцнішим чаєм.
– У нас також гарно, – закивав дід і знову кинув погляд на внучку. – А ти йому наші краєвиди показувала? До Пунтукаса возила? На Маяк Щастя?
– Не було часу, – зізналася Рената. – Він же завжди… – кинула погляд на Вітаса. – Тільки на день приїжджає!
– Ну, це ваша справа, як ви своїм часом розпоряджаєтесь! – Старий махнув рукою й обернувся обличчям до вікна.
– Діду, а може, забереш до себе цей військовий презент? – запропонувала раптом Рената.
– Ні, нехай наразі в тебе побуде! Я тут ні з ким не балакаю, тільки мовчу і думаю. А моє мовчання і думки він не запише!
– Ну, тоді можна в комору віднести! Вона у вас велика! – невдоволеним голосом запропонував Вітас.
– В комору не треба, – твердо сказав Йонас. – Там і так стільки всього лежить! Коли не зайду, обов’язково об щось спіткнуся!
Вітас пильно подивився на діда.
– А ви не будете проти, якщо я до Ренати переїду? – випалив він на одному подиху.
Дід розгубився.
– Знаєш, –