Подвійна гра в чотири руки. Ірен Роздобудько
Читать онлайн книгу.
Матвію Івановичу, на місці злочину чекають, – наважився нагадати Іполит.
– Знаю. Дорогою заїдемо, – сердито буркнув той і був оглушений вигуком «Ура!», котрий цілком по-армійському дзвінко видала Муся, заплескавши при цьому в долоні.
І вискочила з кабінету – переодягатися. Тільки зараз згадала, що стоїть перед Іполитом Вікентійовичем в самому пеньюарі.
Гурчик знову тяжко зітхнув, киваючи услід:
– Вимучила мене… Слідчим хоче бути…
– Але ж, шановний Матвію Івановичу, Мар’я Матвєвна дійсно допомогла нам Петьку Шнура впіймати. Якби не її досліди з відбитками ступні в багнюці – ми б інших доказів і не мали…
– Авжеж, – не без гордощів відповів генерал Гурчик, – розуму в неї палата. Сам дивуюсь. Їй би хлопцем народитися…
І, згадавши недавню розмову, насупив брови:
– Але якщо ти дівицею на світ прийшла – будь ласка, йди заміж. І – ніяких фанаберій!
Іполит почервонів, клацнув затісними штиблетами і поспішив відкланятись: мусив чекати внизу, доки генерал з донькою зберуться в дорогу.
Зібралися десь по десятій.
Могло бути й раніше, якби Матвій Іванович не вдався до ретельної перевірки Мусиного багажу: до тітки треба їхати «в людському» вигляді.
Тому її пошита Лизаветою за останнім словом паризького кутюр’є Поля Пуаре спідниця-брюки негайно була замінена на довгу чорну «дзиґу» і сувору білу блузу з високим коміром. Вміст усієї валізи генерал перевірив під гнівне сопіння Мусі, яка не зронила ані слова. Навіть коли, червоніючи і пирхаючи, генерал жмутком вкинув туди кілька ненависних корсажів і купу іншого непотребу, що повинні носити панянки вісімнадцяти років. Проте викинув помаду і пудру «Помпадур».
А от «ручну поклажу» перевірити не вдалося – спішив.
А дарма!
Адже, крім великої валізи, Марія Матвіївна Гурчик мала й те, що погодилася б віддати хіба що ціною власного життя.
По-перше, зв’язала охайною купкою з десяток книжок свого улюбленого доктора Шерла, ретельно замаскувавши зверху і знизу романами Жорж Санд і мадам Убліє.
По-друге, зібрала «лікарський саквояж», де, за її «чесним словом», мали бути ліки й інші медично необхідні для дівчини речі.
Ніяких ліків там, звісно, не було.
А були зовсім інші речі.
Скажімо, скляна колбочка з графітом, власноруч наструганим з олівців, віхтик з дрібним піском, пензлики різного калібру, пляшечка з сірчаною кислотою і ще купа пробірок і реторточок, наповнених невідомою рідиною різного кольору, медичні щипці, скальпель, обценьки.
Окремо варто було б розповісти про набір збільшувальних скелець, пінцетів і ланцетів, охайно нарізаний стосиками м’який папір, що ним промокають чорнила, і насамкінець – коробка театрального гриму (таємно придбана у клоуна за два рублі асигнаціями в пересувному цирку-шапіто), який конче необхідний кожному порядному шпигуну для зміни зовнішності!
Промахнувся Матвій Іванович і з супроводом: взяти з собою Лізу Марія Матвіївна навідріз відмовилась, мовляв, вона тут татусеві згодиться. А наймати компаньйонку