Осінній сезон смертей. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
Ваша правда, він дійсно тоді на годинника глянув… І навіть точний час запам’ятав. Хоч як дивно, була саме друга ночі.
– Знову дивно! І чого йому все дивно?
– Експертиза визначила точний час смерті. Її душили приблизно тоді, коли ви сідали в машину. В нас чудові експерти і сучасна техніка.
Говорить, неначе інтерв’ю дає! Згадав, що з журналістом спілкується. З працівником засобів масової інформації. А може, перевірив мою особу по своїх каналах і дещо знає про мою коротку, але – хай їй чорт! – яскраву кар’єру кримінального репортера.
– Крім того, ми перевірили – вас справді не було в місті одинадцятого і двадцятого. – Слідчий Величко зітхнув і прикурив чергову сигарету. – І ще всякі нюанси, які дають підстави зняти з вас підозри. Як свідок ви, можливо, ще станете в пригоді… Хоч…
Він не пояснив свого «хоч», але я зрозумів, що з людини, яка нічого не пам’ятає, бо була п’яна, мов свиня, свідок нікудишній.
– Підпишіть отут і отут. І можете бути вільні.
Слідчий Величко говорив це з неприхованим жалем. І я не образився. Бо розумів його.
5
Мені страшенно хотілося взяти гарячу ванну і потім лягти спати.
Але я відчував потребу навідати свого вчорашнього товариша по чарці. Побачивши мене, Сєва дурнувато всміхнувся й заметушився:
– Слава Богу, а я вже тут думаю!.. Ну ж бо, теє, завалюйся… Шурки нема, пішла домовлятися про якусь там справу… Я її вранці не зустрів з поїзда, сам розумієш… Ми з тобою зараз горілочки… Нерви заспокоїмо…
Я стояв, спираючись на одвірок, і байдуже стежив за тим, як із холодильника на кухонний стіл перекочували ковбаса, сир, сало, солоні огірки і, нарешті, пляшка горілки «Мягков». Повна на дві третини. Чомусь саме ця почата півлітрівка остаточно відбила в мене охоту сідати за стіл і викликала незрозумілу відразу до всього, що відбувалося тої миті.
– Не буду я з тобою пити. Не хочу.
– Ну чого ти, чого ти! – загугнявив Сєва. – Я винен хіба, що ти… теє…
– Гаразд. Вивалюй.
– Ну, коротше кажучи, вранці Наталку двірник знайшов. – Сєва, як і слідчий Величко, намагався не дивитися на мене. – Упізнали її швидко. Сусідка по кімнаті сказала, що ввечері Наталка до подруги пішла. Мінти, певна річ, до Свєтки, а там я… Свєтка в крик, я з бодуна не тямлю нічого… Свєтка їм сказала, що Наталку проводжати мій приятель пішов… Тобто ти… Що мені було робити? Вони б мене забрали, якби я твоєї адреси не сказав… А ти ж Шурку знаєш… Пояснювати їй ці всі речі…
Логіка в його вчинках справді була залізна.
– Я, між іншим, загриміти міг.
– Хто тобі винен узагалі?!
– Дівчата вчора торочили про якогось маніяка… Знаєш що-небудь?
– Товкли всякі дурниці. Свєтка мені потім розповідала. Тільки, думаєш, я пам’ятаю? – Сєва зітхнув і почухав маківку. – Як ти викрутився? Що запитували?
– Тобі є різниця?! – У мене зовсім зникло бажання з ним говорити.
– Ну, як хочеш… Може, правда