Чорна рада (збірник). Пантелеймон Куліш
Читать онлайн книгу.
нікому придіте поклонімося. Отаке як завелось міждо старшими головами, то й козаки пійшли один против одного. Де зустрінуться, чи в шинку, чи на дорозі, то й зітнуться. «Чия сторона? – «А ти чия?» – «Васютина». – «Геть же к нечистому, боярський підніжку!» – «Ти геть к нечистому, переяславський крамарю!» – Себто, бач, що Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку, так васютинцям і звадливо. Отак зітнуться, да й до шабель.
Слухаючи таку невеселу повість, полковник Шрам і голову понурив.
– Да потривай же, – каже, – адже ж Сомка вибрали одностайне гетьманом у Козельці?
– Одностайне, – каже, – і сам преосвященний Методій був там і до присяги козаків приводив; да як Сомко собі чоловік прямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сотнягу чи дві червоних на рясу. А Васюта Ніженський водивсь у старовину з ляхами, так проноза вже добрий: брязнув капшуком[31] перед владикою – той і вимудрував щось на Сомка, да й послали в Москву лист. От і пішла така вже поголоска, що рада козелецька не слушна;[32] треба, кажуть, ізозвати зуповную раду, щоб і військо з Запоріжжя було на раді, щоб одностайне собі гетьмана обрали і одного вже слухали; бо Васюта хоче собі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького[33] зовуть.
– Якого се Брюховецького? – аж скрикнув Шрам. – Що се ще за проява?
– Проява, – каже, – така, що слухаєш, да й віри няти не хочеться. Ви знаєте Іванця?
– Отак! – кажуть. – Іще б не знати чури Хмельницького![34]
– Ну, а чули, яку наругу прийняв він од Сомка?
– Чули, – каже Шрам. – Що ж по тому?
А Черевань:
– Здається, Сомко налаяв Іванця свинею, чи що?
– Не свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самоті чи там напідпитку, а перед отаманнєм, перед генеральною старшиною, на домовій раді в гетьмана.
– Га-га-га! – засміявсь Черевань. – Одважив солі добре!
– Одважив солі добре, – каже Божий Чоловік, – да зробив негаразд. Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний!» – озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру, – каже, бувало, синові, – держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже, було, що скаже Іванець, те й свято. А Сомко, знаєте самі, доводиться Юрусеві дядько, бо старий Хміль держав уперве його сестру Ганну;[35] так він і не злюбив, що чура орудує небожем. Да ото раз, як з'їхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про військові речі, от Іванець і собі до гурту – немовби гетьманський чура – да щось і блявкнув з простоти. А Сомко знаєте який? Зараз загориться, як порох. «Пане гетьмане, – до Юруся, – старого пса не пристойно мішати в нашу компанію…» От як воно було, панове, коли хочете знати. Я сам там лучивсь, то й чув своїми ушима. Да при мені ж зчинився й ґвалт уночі, як Сомко піймав Іванця з ножем коло свого
Яким Сомко (? – 1663) – український військовий, політичний і державний діяч. Сотник переяславського полку (1654), посланець Хмельницького до Москви, наказний полковник переяславський (1658). Наказний гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Лівобережній Україні (1663 року 1 місяць). Представник міщанського роду Сомків. Брат Ганни Сомко, першої дружини гетьмана Хмельницького.