Мальва Ланда. Юрий Винничук
Читать онлайн книгу.
спочатку вбити мене.
– Чому ж вони досі цього не зробили?
– Бо не знають, хто з однорогів є Богом. Вони вбивають чергового звіра і щоразу думають, що вбили Бога. Їдять його, запивають вином і тішаться, що перейшла у них сила Господня разом із м’ясом і кров’ю, серцем і мозком.
– А дозвольте поцікавитися, яким чином ви перешкоджаєте їм убивати ваших… мне-мне… дітей.
– А таким, що я сам убиваю мисливців. Оцим ось рогом.
– О… о… то ви… могли вбити й мене? – пополотнів Бумблякевич, і ноги під ним підломилися.
– Міг би. Але, на щастя, ви спокусилися цією русалкою. І коли я побачив, що ви вже готові її відфайдолити, то здогадався, що ви не місцевий. Усі, хто мешкає тут, добре знають, чим це може скінчитися. І я навіть гадав собі, що й ви не ликом шитий і, замість встромити їй у дучку свого прутня, встромите цівку рушниці.
– Як то – цівку? – злякався Бумблякевич такого садизму.
– Слухайте мене: вставляється цівка і натискається цинґель. Ба-бах! – і з русалки тільки луска лишається. Бо вона – це тільки вода. Вода каналізацій. Каламутна і смердюча.
– Бр-р-р! І як лише я міг на таке відважитися? З першою-ліпшою русалкою!
– Бачите, якби ви її прогнали і не спокусилися, то я б упевнений був, що бачу мисливця. І вбив би вас на місці.
– Господи! – вирвалося у Бумблякевича.
– Слухаю?
– То я був на палець від смерти? Хто б подумав, що розшуки Мальви Ланди пов’язані з ризиком для життя!
– Мальви Ланди? – зацікавився одноріг. – Ви шукаєте Мальву?
– Так. Це справжня причина, чому я потрапив на цю кляту сміттярку.
– А дозвольте спитати, чому ви її розшукуєте?
– Я досліджую її творчість.
– Похвально, дуже похвально. Мальва Ланда – це єдина людина, з якою я в дружніх стосунках. Вона виступає на захист однорогів і бореться за наші права.
– О-о, то це з вами вона одного разу чкурнула в невідомому напрямку, зіпсувавши компанії лови?
– Ага, то вам уже розповіли ту історію? Так, це було зі мною. Я заговорив до неї, і вона зрозуміла, що я незвичайний звір і довірилася мені.
– Вас не було цілих шість годин. Цікаво, чим ви займалися?
– Не розумію, чому це вас цікавить. А що, є вже якісь думки з цього приводу?
– Є така підозра, що ви кохалися.
– Гм… ніколи б не подумав, що у них така бурхлива фантазія.
– Хіба це неможливо?
– Можливо. Але я не звик обговорювати такі делікатні теми з першим-ліпшим знайомим. Ми з Мальвою зосталися друзями й продовжуємо інколи зустрічатися.
– Коли ви бачили її востаннє?
– Щойно. Вона збирала суниці на галявині. Коли бажаєте, охоче вас завезу на те місце. Сідайте мені на спину.
– Але я… я не вмію їздити верхи…
– І не треба. Досить триматися за мою гриву.
Бумблякевич не знав, що чинити. З одного боку, така нагода потрапити до Мальви, а з другого – їзда на однорогові, котра може закінчитися дуже сумно.
– Не бійтеся, – спробував його заспокоїти