Мальва Ланда. Юрий Винничук
Читать онлайн книгу.
Котра теж щось пописувала в тридцятих… Мальва жива…
– Чому ж ви не розвідали в неї більше?
– Бо не хотіла більше нічого вповісти.
– Добре, а де шукати ту Мокрицьку?
– На Кривчицях. Ось маєте адресу. Вона жиє там сама зі сліпою сестрою… Може, якраз вам щось удасться.
Бумблякевич спинився перед стареньким облупленим будиночком, якого густо перевив виноград. На ґанку в плетеному кріслі грівся тлустий, кудлатий котяра. Бумблякевич тріпнув кілька разів хвірткою, і на ґанку об’явилася худенька згорблена бабуся.
– Чи ви будете пані Мокрицька?
– Так.
– Я від пана Магули.
– Ну? – зовсім непривітно відказала бабуся.
– Хотів би перемовитися з вами…
– А що я маю до говорення?
– Ви, може, ні… але я маю…
Вже не чекав запрошення, ступив на подвір’я і збирався піднятися на ґанок, але стара спинила його.
– Зачекайте, не так хутко… Звідки я знаю, що ви за гість?
– Кажу, що я від Магули. Він мені сказав, що ви були знайомі з Мальвою Ландою…
– От старе порохно!
– А я дуже нею цікавлюся… Хочу щось написати…
– Про кого? Про Мальву?
– Вона була дуже гарна поетеса.
– Ще мені поетеса! Про Мальву він буде писати! Про Мокрицьку ніхто не напише! Маю тут здохнути, ніхто й вусом не поведе!
– Як буду писати про неї, то напишу і про вас.
Обличчя старої ледь-ледь потепліло.
– А що ви про мене знаєте?
– Я читав ваші статті в «Жіночій долі»… Ну, і казки в «Дзвінку».
Серце пані Мокрицької розтануло, і вона вмостилася в плетеному кріслі, взявши кота на коліна.
– Ви справді читали?
– Так, я думаю, дещо можна і тепер передрукувати…
– Але вас більше цікавить Мальва?
– Бо вона зникла безслідно.
– Не так вже й безслідно.
– Ви знаєте, де вона тепер?
– Ні…
– То звідки вам відомо, що вона жива?
– Хіба я вам казала, що вона жива?
Тут Бумблякевич побачив, що потрапив у сліпу вулицю.
– Ні, ви так не казали. Мені. Але Магулі сказали.
– То було, може, з десяток літ тому. Тоді вона була жива…
– Ви з нею зустрічалися?
– Як вам сказати… То було зовсім випадково… Але я побачила її в такому місці, що воліла би не казати…
– Та вже коли почали…
– Я зустріла її на смітнику… За винниківським базаром… Вона там порпалася в смітті… Вибирала якісь недоїдки, шмаття, пляшки і те все кидала до мішка…
Бумблякевичу перехопило подих. Навіщо він сюди прийшов? Щоб почути цей жах? Стара має якусь злість на Мальву і тепер виливає всю свою роками накопичену їдь…
– Ви були впевнені, що то вона?
– Я побачила її… Підійшла до неї і сказала: Мальва… Вона так здригнулася… Мальва Ланда – це тільки псевдо. Її звали зовсім інакше…
– Як?
– Уже не пам’ятаю.
Та