Гра у відрізаний палець. Андрей Курков
Читать онлайн книгу.
здивувався Віктор. – І Броницького знайшли?
– Можливо, сам очікую новин. Вони всі в різних моргах, так що доведеться почекати. Але швидше за все його там немає. Який сенс красти труп і викидати його так, що навіть міліція може відразу знайти? Га? Це все або бомжі, або жертви неправильних фінансових розрахунків. До речі, труп шукає не лише міліція!
– А хто ще? СБУ?
– Ну, СБУ допомагає міліції, як і належить у важку хвилину… Гаразд, не буду тебе за ніс водити – військова контррозвідка чомусь підключилася. Сиділи собі контррозвідники спокійно, а тут вилізли, як весняні мурашки, – любо-дорого подивитись…
– Але він усе ж таки був до відставки штабним генералом…
– А після відставки – радником президента з питань оборони. Ти не думав, що якось дивно піти у відставку і продовжувати займатися військовими справами?
– Ні, не думав.
– Ну так подумай! – доброзичливо сказав Георгій і відключився.
Віктор заховав мобільний у кишеню піджака, зайшов до майора. Заспокоїв його, повідомивши, що рідна міліція знайшла не один, а цілих шість трупів, і є надія, що один із них «наш».
Через дві години пошуки продовжилися. Знайдені трупи ніякого відношення до Броницького не мали. Георгій мав рацію.
Під десяту вечора, виснажений і втомлений до краю, Віктор повернувся додому. Ночувати в райвідділі було незручно, навіть якщо знести в кабінет усі стільці й виставити під стіною, як іноді доводилося робити раніше. «До ранку однаково новин не буде», – вирішив Віктор.
Дружина з дочкою вже спали. Він улігся на канапі у вітальні й тут же провалився в глибокий сон.
Через три години з піджака, кинутого поруч на стільці, пролунала знайома м’яка трель телефону. З ненав’язливою постійністю вона повторювалася кожні кілька секунд. Повторювалася, поки Віктор, все ще із заплющеними очима, не простягнув у її бік руку.
– Алло, – прошепотів він у трубку мобільного.
– Спиш? – здивувався знайомий голос. – Ти хоч очі розплющив?
– Ні, – признався Віктор.
– Розплющ очі, коли розмовляєш по телефону! – жартівливо мовив Георгій. – Тим паче, що тобі пора виходити.
– Що? Куди? Зараз? – стрепенувся Віктор.
– Один добрий контрабандист подзвонив і попросив забрати з його літака якийсь добре упакований труп.
Віктор, аби скоріше прогнати сонливість, усівся на канапі, уперся голими ступнями в жорсткий ворс килима.
– З якого літака?
– Ти вже очумався?
– Так.
– Тоді слухай уважно. Через півгодини виїжджаєш в аеропорт Жуляни. Зупиниш машину за розв’язкою на Севастопольській площі, ввімкнеш на хвилину аварійку. Через хвилину поїдеш далі. Тебе обженуть дві машини з групою захоплення. Їм завдання вже поставлене, так що не турбуйся. Праворуч од будівлі аеровокзалу буде відкритий в’їзд на льотне поле. Побачиш машини – відразу до них під’їжджай. Вантажний Ан-26 має злетіти о третій годині ночі. Знімете труп, решту – хоч що б там було в літаку – не чіпати.