Село не люди. Люко Дашвар
Читать онлайн книгу.
як і справді помре?»
Вийшла тихо з дому, сіла під стіною і дивиться в бік кургану, де копа Залусківського, а під копою – він… І нічогісінько ж не видно – ні кургану, ні копи, – а Катерина сидить, як прив’язана. Так до ранку й не встала.
Схаменулася, як мамка надвір вискочила. Підхопилася Катерина, біля будки туалетної стала.
– Доню, а що ти тут робиш?
– У туалеті була.
– А вдягнена… – ох і важко ж мамку обдурити. – Чи – не лягала?
– Одягнулася вже.
– І чого?
– Мамо, ти ж сама казала: по буряки із самого ранку підемо. Чи забула?
– Золота ти моя дитино, – мамка Катерину до себе притулила. – А чого ж мене не збудила, як прокинулася рано? Пожаліла?
– Пожаліла, – каже дівча, а само дивиться в бік кургану і сльози ховає.
Поки до мамки звістка про розкидані на полі буряки долетіла, поки мамка з татком та Катериною до того поля дійшли, спритніші всі буряки начисто з поля злизали. Татко лаявся:
– Оце більш ніколи не слухатиму тебе, Дарино!
А мамка теж зла на нього:
– От якби ти, Льончику, вчора під кіоском друзяк своїх не надибав та не напився з ними, були б нашим свиням буряки!
Полаялися трохи і за діло взялися: викопувати ті буряки, що в землі лишилися.
Татко – лопату в землю і матюки гне:
– От йо… Копай тепер.
– А не пий! – мамка буряки витягує, обтрушує – і в мішок. А потім до Катерини: – Щось накопала, доню?..
Надвечір татко тяг на горбу добрячий мішок буряків, а за ним мамка та Катерина ще один кравчучкою везли. До Шанівки – з передишками.
Татко мішка на дорогу скинув і не розуміє:
– А що? Сьогодні хіба п’ятниця?
– Субота, – мамка каже.
– А чого народу біля постаменту повно?
– А може, Микола тепер щодня приїздити буде, – вигадала дурне Катерина.
– Та ні, доню… – мамка з Катериною розмовляє, а сама у вулицю Імені Леніна вдивляється. – Хіба біда яка?.. Мо’, помер хто… – Катерину по волоссі долонею: – Ану біжи, розпитай, що сталося.
Катерина вдихнула – і не видихає. Очі округлилися.
– Не піду.
– Та не трясіться, – татко. – Сам сходжу.
Мамка з Катериною біля буряків стоять, а татко цигарку в зуби – і в натовп.
Мамка дивиться, мнеться…
– І я піду…
– Я з тобою, – Катерина за мамку вчепилася – так буряки посеред дороги й лишилися.
Раїса сиділа на каменюці біля постаменту і сіпала спідницю. Руки тремтять. Бліда, як молоко. Розгублений Роман стояв поряд і все озирався, ніби шукав когось. Шанівці групками – навколо.
– Що? – мамка прилаштувалася біля Ничипорихи.
– Сашка Райчин зник, – відшепотіла баба. – Оце в п’ятницю ввечері додому як не повернувся, так і досі нема.
– Таж діло молоде, – мамка. – Може, десь із хлопцями загуляв…
Горе зробило Раїсу чуткою.
– Що? – стрепенулася. – Загуляв? Та мій Сашка зроду ніде не затримувався, а як затримувався, то мене завжди попереджав…
– Так теє… –