Шалені шахи. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
А може, це Дмитро Федорович… Олену?…
– Як Сангушко?! Отже, він викрадач?… – простогнала Анна.
Сонна Катаржина зрозуміла, що бовкнула зайве, й вирішила нашвидку зам’яти цей казус.
– З чого б це?! Хіба княгиня сказала, що то Сангушко вчинив неподобство? – щиро здивувалася Катаржина й відвернулася до стіни. Спати, спати!.. Й вона зовсім не звернула уваги на дивний переляк, що зненацька охопив сестру.
Тим часом Анна спробувала якнайдетальніше пригадати, що ж бурмотіла вбита горем пані Беат, але зрештою з полегшенням мовила:
– Ні… Здається, княгиня взагалі не називала ніяких імен.
– Ну от, бачиш! А князя Сангушка, між іншим, вона віднедавна взагалі в Острог веліла не впускати. Все це сталося після того, як князь спробував посвататися до Олени.
Однак пробурмотівши це, Катаржина негайно прокинулася, оскільки зрозуміла, що знов бовкнула зайве… Ой, як прикро!
– Катаржино, чи я не дочула… що ти ось зараз сказала?! – скрикнула сестра. – При чому тут Дмитро Федорович?! Як це він сватався?! До кого – до Олени Острозької, чи що?…
Й одразу по тому перезріла тридцятирічна дівиця залилася горючими слізьми, немовби маленька капризуля.
– Матка Бозка!.. Сестрице, припини зараз же ревіти!
Прагнучи загладити прикрий промах, Катаржина кинулася до нестримно ридаючої сестри.
– Заспокойся, Острозькі порвали відносини із князем Сангушком, тепер він узагалі не при справах. Ну так, він був закоханий в Олену Острозьку, але…
– Бу-у-ув!.. А-а-а-а!.. – ридала Анна.
– Усі про це знали, просто тобі не говорили.
– А-а-а-а!.. Чому не говорили?! Чому?…
– Яка різниця, однаково це в минулому, – Катаржина не хотіла зізнаватися, що Анну вирішили тримати в невіданні саме через її вкрай химерний, істеричний характер. – Беат вигнала Дмитра Федоровича, тільки-но він виявив бажання одружитися з Оленою.
– Одружитися з Оленою!!! Одружитися з Оленою?… Та вона ж іще дитина!!! А як же я?! – обурювалася Анна.
«Тому-то й не говорили тобі, щоб ти, дурепо, не нафантазувала нічого зайвого щодо князя Сангушка й не псувала настрій всім навколо!» – ледь не бовкнула Катаржина, однак вчасно стрималася. Вголос же мовила повчально:
– Князь Сангушко – усього лише наш підданий. Матінка говорить, що ми, доньки короля, гідні тільки справжніх принців, а не князів.
– Але як же мені бути?! Як мені бути, якщо я кохаю Дмитра Федоровича?! Катаржино, відповідай мені негайно: як жити далі, якщо той самий чоловік, якого я кохаю, посватався до іншої?! Та я не хочу після цього жити!..
– Анно, припини, не думай про погане! На тебе чекає прекрасне майбутнє, ти станеш королевою Польщі!.. Згадай пророкування астрологів і заспокойся зараз же. У тебе ще будуть юрби наречених, більш знатних і заможних, ніж якийсь там князь-схизматик Сангушко.
– Але мені потрібен тільки він один! – плаксиво наполягала принцеса. – А якщо не він… Якщо він такий підлий, невірний!.. то я хочу в монастир!..
– Що