А тим часом гайдамаки

      Й Вільшану минають.

      Питається у хлопчика:

      «Що, титаря вбили?»

      «Ба ні, дядьку; батько казав,

      Що його спалили

      Оті ляхи, що там лежать,

      І Оксану вкрали.

      А титаря на цвинтарі

      Вчора поховали».

      Не дослухав… «Неси, коню!»

      І поводи кинув.

      «Чом я вчора, поки не знав,

      Вчора не загинув!

      А сьогодні, коли й умру,

      З домовини встану

      Ляхів мучить. Серце моє!

      Оксано! Оксано!

      Де ти?»

      Замовк, зажурився,

      Поїхав ходою.

      Тяжко-важко сіромасі

      Боротись з нудьгою.

      Догнав своїх. Боровиків

      Вже хутір минають.

      Корчма тліє з стодолою,

      А Лейби немає.

      Усміхнувся мій Ярема,

      Тяжко усміхнувся.

      Отут, отут позавчора

      Перед жидом гнувся,

      А сьогодні… та й жаль стало,

      Що лихо минуло.

      Гайдамаки понад яром

      З шляху повернули.

      Наганяють півпарубка.

      Хлопець у свитині

      Полатаній, у постолах;

      На плечах торбина.

      «Гей, старченя! стривай лишень!»

      «Я не старець, пане!

      Я, як бачте, гайдамака».

      «Який же поганий!»

      «Відкіля ти?»

      «З Керелівки».

      «А Будища знаєш?

      І озеро коло Будищ?»

      «І озеро знаю,

      Отам воно; оцим яром

      Втрапите до його».

      «Що, сьогодня ляхів