По цей бік Потойбіччя: запрошення до майбутньої філософії спільності. Борис Поломошнов
Читать онлайн книгу.
Мартін Бубер визначив толерантність як холодну «ввічливість без розуміння» [15; с. 7].
Отже, за своєю суттю логіка толерантності – як з боку тих, хто вимагає її для себе, так і з боку тих, від кого вона вимагається, є логікою байдужості. Побудована вона на доволі простому силогізмі (грец. συλλογισμός, від συλλογιξομαί – міркую, роблю висновок: дедуктивний умовивід, у якому з двох суджень, що називаються засновками, одержують зумовлене ними третє судження – висновок): ті, хто не з нами, не обов’язково є тими, хто проти нас; ті, хто не проти нас, можуть бути просто байдужими до нас; отже, для того, щоб ті, хто не з нами, були б не проти нас, а просто байдужими до нас, ми маємо бути просто байдужими до них.
Для суспільства ця логіка аж ніяк не є ані безневинною, ані не-небезпечною: встановлення її гегемонії означає вимогу толерантного ставлення до будь-кого особливого, байдуже до того, в чому саме полягає його особливість: чи то – в його нудизмі; чи то – в ексбіціонізмі; чи то – в гомосексуалізмі; чи то – в педофілії, чи то – в геронтофілії, чи то – в некрофілії, чи то – в зоофілії; чи то – в мазохизмі; чи то – в садизмі; чи то – в расизмі; чи то – в фашизмі; чи то – в нацизмі, тощо.
Ідея толерантності, яка – за задумом тих, хто активно впроваджує її в суспільну практику – має стати панацеєю від утиску меншин (за расовими, національними, релігійними, культурними ознаками, за їхньою ідейною чи іншою орієнтацією, за станом їхнього здоров’я, тощо), набуваючи в суспільній свідомості статусу абсолютизованого принципу, фактично перетворюється в засіб захисту катів від їхніх жертв: якщо толерантність, тобто, терпимість, стає абсолютним, універсальним принципом, то вона має поширюватись, в тому числі, й на осіб фашистської, нацистської, садо-мазохистської, ку-клус-кланівської, педо-зоо-некрофільскої орієнтації – за умови, що вони знаходяться в меншості в суспільстві.
Цінність (не цінність, безцінність) будь-якої думки (як інструменту проникнення в суть речей), будь-якої ідеї (як поєднання об’єктивного знання з суб’єктивною метою), будь-якого принципу (як такої ідеї, що наскрізь пронизує всю концепцію чи доктрину) виявляється через доведення її (його) до логічного завершення.
Логічним завершенням ідеї толерантності як всезагального принципу побудови суспільних відносин є абсурд: толерантність має розповсюджуватись на все існуюче як меншість в суспільстві, байдуже до того, чи є це існуюче прийнятним, чи – неприйнятним, нешкідливим чи шкідливим для існування та розвитку Людини Розумної Добродіяльної.
Насправді ж ідея толерантності (терпимості), як і будь-яка інша ідея, має межі своєї дійсної застосовуваності, за якими вона неминуче вироджується в абсурд, суть якого полягає у вимозі терпіти від будь-якої меншості будь-що, включно з деструктивним, небезпечним і шкідливим для і психічного, і фізичного здоров’я кожної людини.
Межею застосування принципу толерантності має стати давно і повсюдно