Забути неможливо зберегти. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
почуте і збагнути, правда це чи побрехенька. Опам’ятався лише від стриманих смішків «мушкетерської» трійці. Негайно відчув, що не надто акуратно підстрижені нігті його пальців тарабанять по порожньому блюдечку. І разом з тим – кислий присмак на губах: виявляється, він непомітно для себе встиг зжувати всі скибочки лимона, що залишилися! Це ж треба…
– Нічого, нічого, це навіть добре, – підбадьорив Атос.
– Що саме? – наїжачився журналіст.
– Бачте, коли співрозмовники прибирають однакові пози й роблять однакові дії, це свідчить про взаєморозуміння між ними. Я почав їсти лимон, ви продовжили…
– Що-що?! – Олег навіть підскочив від несподіванки. Та за кого вони!.. він!.. Так як він сміє!.. Його й себе!..
– Ви тільки не хвилюйтеся, дорогий пане власкор.
– Що ви собі дозволяєте?! – розсердився Олег. При цьому нечисленні відвідувачі й весь персонал, що перебував у залі, обернулися до їхнього столика.
– Тихіше, будь ласка! Ви привертаєте до нашої скромної компанії занадто багато зовсім зайвої уваги.
– Ага-а-а, отже, злякалися! – журналіст всівся назад на своє місце. – Ну що ж, от ваш обман і розкрився.
– Який ще обман?
– Та щодо запланованих убивств.
– Чому ж обман, цікаво довідатися? – сіпнув бровами Араміс.
– А тому, що ви боїтеся. Боїтеся всього, у тому числі розголосу ваших потаємних планів нібито на вбивство.
– Не меліть дурниць. Ми про вашу ж безпеку турбуємося, – флегматично зауважив Портос.
– Про мою безпеку, отже?! – Олег готовий був скипіти, однак стримався. – А як щодо того, що я от просто зараз можу в міліцію податися й там усе про вас викласти?
– Дурниці, все це – дурниці, – тепер Портос дивився на нього з щиросердою поблажливістю. – До міліції ви не підете хоч би з двох причин.
– Це з яких же, цікаво довідатися?
– По-перше, ви втратите прекрасну можливість зробити серію сенсаційних ексклюзивних матеріалів. Ми ж схильні думати, що щирий журналіст такої дурості нізащо не утне.
– Звідки ви взяли?
– Із другої частини «Міцного горішка». Чи пам’ятаєте епізод наприкінці, коли герой Брюса Уїліса збирається зістрибнути з вертольота на крило літака? Отже, що пообіцяв поліцейський Джон Маклейн тій репортерці… як там її звали, не підкажете?
– Саманта Коулмен.
– От-от…
– Маклейн пообіцяв їй сенсаційний репортаж із сенсаційними кадрами.
– Саме так! А що ж Саманта?…
– Сказала, що за сенсаційний репортаж готова народити Маклейнові дитину.
– Отож-бо! – Портос повчально задер палець до стелі й нарешті розплився в посмішці. – Оце відповідь справжнього газетяра!
– Ну, припустімо, я не збираюся народити дитину ні для кого з вас, – Олег саркастично посміхнувся. – Та й не можу цього зробити фізично: на такі штуки здатен тільки Величезний Арні, та й то в кіно.[5]
– Ну, припустімо, щодо народження дитини я висловився фігурально… –
Мається на увазі фантастична мелодрама «Junior» (1994) за участю Арнольда Шварценеггера, Дені де Віто й Емми Томпсон.