Забути неможливо зберегти. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
з ноги на ногу.
– Google і «Яндекс-Карти» про все розповіли.
– Ну, от і прекрасно. Заходьте.
Увійшовши до ґрунтовно прокуреної кімнати, Олег зрозумів, на що натякав Араміс по дорозі сюди. Окрім продавленого дивана, в кутку якого примостився Атос, із меблів тут були платяна шафа, величезний стіл, два стільці й табурет. На шафі до самої стелі, на одному зі стільців і на табуреті досить хаотично нагромаджувалися деталі якихось приладів. Основний простір стільниці також займали прилади, що виблискували різнобарвними лампочками й індикаторами, а також значних розмірів настільний комп’ютер. Бічні панелі системного блоку були зняті, у розкрите металеве черево гнав повітря невеличкий вентилятор, а звідти до приладів на столі тягнулися різнобарвні дроти.
– Ага, то от завдяки кому нарощується парниковий ефект! – пожартував Олег. Хоча в кімнаті дійсно було спекотненько, що при надлишку працюючих електроприладів не дивно.
– Араміс – це мозковий центр нашої компанії! До речі, справжній учений, – підтвердив Портос, сідаючи на диван поряд з Атосом.
– Може, ще скажете, кандидат або доктор наук? – покепкував Олег і зміряв «мушкетера» оцінюючим поглядом. У принципі, виключати такого не можна: як-то кажуть, у хлопця на обличчі «десять класів і університет написані». Тільки, мабуть, молодий занадто… Хоча захищаються саме молоді – після тридцяти запопадливість поступово сходить нанівець.
– Кандидат. Технічних. Позаторік аспірантуру закінчив, торік захистився. А що, сумніваєтеся? – на обличчі Араміса заграла іронічна посмішка.
– Не думав, що нині кандидати технічних наук заробляють на життя дизайном і розробкою веб-сайтів.
– Сайти – це не стільки заробіток, скільки хобі. Спосіб розвіятися, дати мозку відпочинок.
– Чим же ви на життя заробляєте?
– А от цього не скажу.
– Чому ж?
– Тому, що фахівець він унікальний, – пояснив Атос.
– І якщо скаже, то «акулі пера» вашого рівня не важко буде вирахувати, де наш геній працює, – підтакнув Портос. Араміс лише красномовно розвів руками.
– Ну, як знаєте, – насправді Олег був розчарований, хоч і намагався не виказати своїх почуттів.
– Ви ж повинні розуміти нашу ситуацію…
– Все я розумію!
– Ну гаразд. Щоб не бути зовсім уже голослівним, скажу одне: заробленого на життя цілком вистачає. Оце все, – Араміс обвів широким жестом «залізяччя», що тихо стогнало, виблискуючи різнобарвними вогниками, – закуплене по дешевці, відновлене власноруч і працює на мою кишеню. Цим і живу. Я нічого не вкрав, щоб ви знали: жодного гвинтика, жодної мікросхеми! І за спожиту електрику плачу по повній програмі. Втім, інакше не можна: оскільки нашій чудовій державі наука не потрібна за визначенням, доводиться викручуватися.
– Давайте-но облишимо цю тему, – якомога м’якіше мовив Олег.
– Чому ж? Нецікаво розмовляти про технічні науки?
«Мушкетер» обернувся до товаришів і зробив красномовний жест. Ті співчутливо зітхнули.
– Бачте,