Тамплієри короля Данила. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
чи пришлють? – засумнівався Василько. – Батий не обклав їх даниною.
– І нас ні.
– Так, але вони не мають спільних земель з Ордою, – підтримав брата Данило. – До того ж Бела останнім часом змінив свої плани щодо Романа. Він відмовив йому у підтримці на володіння Австрією. Навіть якщо Міндовг захоче нам допомогти, він таким чином оголить свої північні землі перед Тевтонським орденом.
– Та вони ж його королем зробили! – вигукнув воєвода.
– Ти їм віриш? Ось бачиш, і Міндовг також не вірить. І правильно робить.
– Що ти пропонуєш, батьку? – подав голос Лев. – Бачу, у тебе вже визріло рішення.
– Визріло, і давно, – відповів Данило.
– І яке воно?
– Все те, що тільки-но сказав воєвода.
– Але ж ти сам згодився, що це нереально, – вставив Роман.
– Нічого нереального немає, – поважно відказав Данило. – Можливо все, тільки треба знайти підхід.
– Тобто ти хочеш підняти проти Батия суміжні з нами князівства і водночас втримати тих, хто не приєднається до нас, від спокуси захопити незахищені землі? – не вгавав Лев.
– Саме так.
– Але це нереально! – повторив Роман. – Пробач, батьку, але навіть з тевтонцями у нас не мир, лише перемир’я. Як ти зможеш втримати німців від спокуси?
– Я їх не втримаю, але до нападу на Литву чи Польщу справа не дійде, – продовжив Данило Романович. – І знаєте чому? Не через раптову милість тевтонців. Для них не існує такого слова, як жалість. Мені розповідали, що у хрестовому поході тевтонці усіх вразили своєю жорстокістю щодо ворога, полонених, жінок і дітей. Хоч інших рицарів також важко було запідозрити у жалощах. Але мова не про це. Тевтонці не нападуть ні на Міндовга, ні на Болеслава з дуже простої причини: вони просто не залишать свої землі без війська.
– Тоді навіщо ця розмова? – запитав Шварно, який досі мовчав. – Ти ж не можеш заставити Белу полюбити Болеслава, а їх обох – гросмейстера!
– Я – ні, але є людина, якій це під силу, – відповів князь.
Він не сказав, про кого йдеться, але Костянтин одразу відгадав думку князя. Безумовно, Данило мав на увазі Папу Римського.
– Інокентій? – Запитання Лева підтвердило, що не один лише воєвода здогадався, кого мав на увазі Данило.
– Саме він.
– Але ж, батьку, Папа вже відправляв до тебе своїх послів. А ти їх вигнав.
– Це було шість років тому, – нагадав князь. – Тоді Папа хотів лише одного – приєднати руські землі до Риму.
– А хіба нині він цього не хоче? – запитав Роман.
– Хоче. Не думаю, що Папа відмовиться від свого.
– Ти підеш на це?
Данило подивився на Василька, який це запитав.
– Піду! Заради того, щоб вигнати з Руської землі монголів, піду. Бог дав і їхню віру, і нашу. І до недавнього часу ми були – одно!
– Не думаю, що бояри та навіть і холопи приймуть віру тевтонців, особливо після того, що вони чинили у Лівонії чи Пруссії.
– А що наші ж таки