Знедолені. Виктор Гюго
Читать онлайн книгу.
подібного.
Ніхто не вгадав би, що діялося в його душі, навіть він сам. Щоб спробувати це збагнути, слід уявити собі людину шалену й дику, перед людиною, яка є втіленням доброти. Навіть на Жановому обличчі годі було щось прочитати. Воно висловлювало тупий подив. Він дивився – і більш нічого. Але що він думав? Невідомо. Одне безперечно: він був схвильований і стривожений.
Його погляд не відривався від старого. Дивна нерішучість опанувала його. Здавалося, зараз він або провалить цю голову, або поцілує цю руку.
Через якусь хвилю ліва рука Жана Вальжана повільно піднялася, і він скинув кашкета; потім так само повільно рука опустилась, і каторжник знову втупився в єпископа з кашкетом у лівій руці і страшною зброєю в правій; волосся стояло сторч над насупленим лобом.
Єпископ і далі спокійно спав під цим жахливим поглядом.
Нараз Жан Вальжан надів кашкета і, не дивлячись на єпископа, підступив до шафки, яку розгледів над узголів’ям. Він підняв залізний свічник, певне, щоб зламати замок, але в замку стримів ключ. Він відчинив шафку; кошик зі сріблом одразу впав йому у вічі. Він узяв його, потім широкими кроками, не остерігаючись, перетнув кімнату, дістався до дверей, увійшов у молельню, відчинив вікно, схопив свою палицю, переступив через підвіконня, поклав срібло в мішок, викинув кошика, перебіг через сад, перестрибнув, наче тигр, через мур і кинувся навтіки.
9. Як трудився єпископ
Наступного ранку монсеньйор Б’єнвеню прогулювався в садочку, коли до нього підбігла вкрай схвильована Маглуар.
– Ваша превелебносте, ваша превелебносте! – кричала вона. – Ви не знаєте, де кошик, у який я складаю срібло?
– Знаю, – відповів єпископ.
– Слава Богу! – вигукнула служниця. – А то я не могла збагнути, куди він подівся.
Єпископ щойно підняв кошика з грядки. Він подав його Маглуар.
– Ось він.
– Отакої! Таж кошик порожній! А де срібло?
– А! – сказав єпископ. – То вас цікавить срібло? Я не знаю, де воно.
– О Господи! О Боже! Срібло вкрадено! Це ваш учорашній гість його прихопив!
Як оком змигнути, стара метнулася до молельні, заглянула в альков і повернулась у сад. Єпископ саме нахилився над рідкісним екземпляром варешниці гільйонської, зламаної, коли кошик упав на грядку. Почувши крик служниці, він випростався.
– Ваша превелебносте, той чоловік зник! Срібло вкрадено!
У цю мить її погляд упав на куток огорожі, де виднілися сліди втечі. Дашок над муром в одному місці був зірваний.
– Погляньте! Він переліз через мур! Ой лишенько! Він украв наше срібло!
Єпископ якусь мить мовчав, потім подивився на Маглуар лагідним і серйозним поглядом.
– А власне, хіба те срібло належало нам? – запитав він.
Маглуар була спантеличена. Після короткої мовчанки єпископ провадив:
– Пані Маглуар, я припустився помилки, так довго користуючись тим сріблом. Воно належало бідним. А хто такий наш