Знедолені. Виктор Гюго
Читать онлайн книгу.
і вранці власноручно опустив його в поштову скриньку. Лист був адресований у Париж: «Панові Шабуйє, секретарю префекта поліції». Поштмейстерша і кілька інших службовців, які бачили листа й упізнали Жаверів почерк, вирішили, що то прохання відставки – бо ж про випадок у поліційному відділку вже знало усе місто.
Мадлен негайно написав Тенардьє. Фантіна заборгувала їм сто двадцять франків. Він надіслав триста і попросив негайно привезти дитину в Монтрей-Приморський, де її чекає хвора мати.
Тенардьє був приголомшений.
– Ну й чортівня! – сказав він жінці. – Не можна випускати дитину з рук. Побачиш, як цей жайворонок перетвориться для нас на дійну корову. Певно, якийсь бовдур уклепався в матір.
У відповідь він надіслав добре продуманий рахунок на п’ятсот франків із лишком. Там були два найсправжнісінькі рахунки, один від лікаря, другий – від аптекаря, які лікували Епоніну й Азельму, коли ті довго хворіли. Козетта, як ми вже згадували, хворою не була. Отже, лишалось тільки підмінити імена. Внизу Тенардьє зазначив: «Отримано по рахунку триста франків».
Мадлен негайно послав іще триста франків і написав: «Якомога скоріше привозьте Козетту».
– Христе-Боже! – сказав Тенардьє. – Дитину відпускати не слід.
А тим часом Фантіна не одужувала. Вона й далі лежала в лікарні.
Спочатку сестри з відразою поставилися до «дівки, яку їм доручили доглядати». Та вже через кілька днів Фантіна їх обеззброїла. Вона розмовляла з лагідним смиренням, а її материнські почуття зворушили б хоч кого. Одного дня сестри почули, як вона в гарячковому маренні говорила:
– Я була грішницею, та Господь простить мене. Адже я грішила тільки заради своєї дівчинки. Я відчую на собі благословення Боже, коли Козетта буде зі мною. Вона янгол, мої любі сестри. У цьому віці крильця ще не відпадають.
Пан Мадлен заходив провідати її двічі на день, і щоразу вона запитувала:
– Скоро я побачу свою Козетту?
– Може, й завтра, – відповідав він. – Її ось-ось привезуть.
Бліде обличчя матері променилося радістю.
– О, яка я буду щаслива! – казала вона.
Фантіна все не одужувала. Навпаки, її стан погіршувався з тижня на тиждень. Ота грудка снігу, вкинута між голі лопатки, різко прискорила розвиток хвороби, яка жевріла в ній уже кілька років.
Якось лікар вислухав Фантіну й похитав головою.
– Ну що? – запитав Мадлен.
– У неї, здається, є дитина, яку вона хоче бачити? – і собі запитав лікар.
– Так.
– Тоді покваптеся її привезти.
Мадлен здригнувся.
– Що сказав лікар? – спитала в нього Фантіна.
Мадлен присилував себе всміхнутися.
– Він сказав, щоб скоріше привезли вашу дитину. Що це поверне вам здоров’я.
– О, це правда! І чому ті Тенардьє досі не привезли моєї дівчинки? Хоч би скоріше вона приїхала! Тоді нарешті я буду щаслива!
Тенардьє тим часом «не відпускав дитини» і вигадував для цього сотні причин. То Козетта не зовсім здорова, щоб їхати взимку, то сам він надто заклопотаний,