Знедолені. Виктор Гюго

Читать онлайн книгу.

Знедолені - Виктор Гюго


Скачать книгу
ремонті, і судові засідання відбуваються в префектурі. Але якщо ви хочете потрапити на якийсь процес, то ви спізнилися. Звичайно засідання закінчуються о шостій.

      Та коли вони вийшли на широкий майдан, перехожий показав на чотири освітлені вікна, що виднілися на темному фасаді великої будівлі.

      – А вам таки пощастило. Бачите освітлені вікна? Певне, справа затяглася, тож призначили вечірнє засідання. Бачите вартового? – там двері. Треба тільки піднятися сходами.

      Він пішов туди, куди показав перехожий, і через кілька хвилин опинився в залі, де юрмився люд і шепотілися групки судовиків у мантіях. Двостулкові двері, в ту мить зачинені, відокремлювали її від приміщення, де відбувався суд присяжних.

      У залі була напівсутінь, і він не побоявся звернутися до першого адвоката, який йому стрівся.

      – Добродію, чи ще далеко до кінця? – запитав він.

      – Уже скінчили, – відповів судовик.

      – Скінчили! І який вирок?

      – Довічні примусові роботи.

      – Отже, особу встановлено? – тихо запитав подорожній.

      – Яку особу? – здивувався адвокат. – Там не йшлося про з’ясування особи. Ця жінка вбила своє дитя, факт убивства доведено, і її засудили на довічне ув’язнення.

      – То судили жінку?

      – А кого ж? Дівчину Лімозен. А вас, власне, що цікавить?

      – Та нічого. Але якщо суд закінчився, то чого в залі засідань світиться?

      – Бо там розглядають іншу справу. Почали години дві тому.

      – Яку справу?

      – Теж досить очевидну. Судять колишнього каторжника, спійманого на крадіжці. Я не знаю, як його звуть. Але пика в нього бандитська. З такою пикою тільки на каторзі й місце.

      – А в залу засідань можна пройти?

      – Спробуйте. Хоч там повно народу.

      – А де заходять?

      – Он у ті великі двері.

      Адвокат пішов собі. За кілька хвилин його співрозмовник пережив стільки, скільки інший не переживе й за ціле життя. Довідавшись, що нічого ще не закінчено, він глибоко зітхнув, сам не розуміючи, чи це втішило його, чи гірко засмутило.

      Біля входу до зали засідань стояв дверник.

      – Добродію, двері скоро відчиняться? – запитав подорожній.

      – Вони не відчиняться, – відповів дверник.

      – Чому?

      – Тому що зала повна.

      – Як? Невже там немає жодного місця?

      – Жодного. – І, помовчавши, дверник додав: – Є два чи три місця за суддею, але туди пускають тільки службових осіб.

      Подорожній похнюпив голову, перейшов вестибюль і став повільно спускатися сходами, ніби вагаючись на кожній приступці. Жорстока боротьба, яка тривала в його душі з учорашнього дня, досі не закінчилася. На майданчику сходів він прихилився спиною до поручнів, потім несподівано розстебнув редингот, дістав гаман, узяв звідти олівця й записник, відірвав аркуш паперу і при світлі вуличного ліхтаря написав на ньому: «Пан Мадлен, мер Монтрея-Приморського». Тоді швидко піднявся сходами, пройшов крізь натовп, підступив до дверника, подав йому аркуш і владним тоном сказав:

      – Передайте


Скачать книгу