Сніданок на снігу (збірник). Анатолій Дністровий
Читать онлайн книгу.
розплавленим вечірнім сонцем, і сказав, що якщо прийде великий сніг, то машину не відкопаєш, а навіть коли відкопаєш, то навряд чи зможеш виїхати.
Зарецький уявив великий сніг:
– А наскільки він може бути великим?
– Такий великий, що відпочивати будемо тижнями, – усміхнувся охоронець.
– І часто приходить великий сніг?
– Приходить. Але його давно не було.
– А ви бачили великий сніг? – запитав Зарецький.
– Старші бачили.
Богдан подумав про гараж Людмили: завтра треба поставити в нього машину.
На вечір з’явився легкий морозець, Зарецький курив на балконі і розглядав краєвиди. Виникло дивне відчуття, ніби тут доведеться залишитися надовго. Вечірній каскад гір, який удень був далеким, ледве зримим і тьмяним, тепер ніби наблизився й обережно поклав свою тінь на селище, навколишні пагорби та скелі з лісами. Зарецький тішився прохолоді, що обвівала його лице, тішився густим чистим повітрям, тішився безкраїми просторами, які не втомлювали око, а пробуджували внутрішній спокій і задоволення, що нема жодних незручних чи неприємних думок, ніби свідомість, зачарована краєвидами, не бажала їх продукувати. Зарецький відчував, як від легкого приморозку тремтить тіло, але йому не хотілося заходити в номер. Він подумав, що в цих місцях, певно, люди менше піддаються тривогам і страхам, аніж у містах, особливо у великих мегаполісах, де все нуртує, кипить, пригнічує агресією та динамікою. Він заплющив очі і спробував уявити, як розчиняється в навколишньому спокої, в навколишній тихій благодаті; у стані, який він переживав, було щось неземне, нелюдське, дивне для звичайних митей і переживань.
Перед сном він узяв мобілку і поговорив із Віолеттою, але вона більше відповідала на запитання, ніж підтримувала розмову, і, як раніше, була незадоволеною та втомленою. У таких випадках Зарецький завжди залишав її у спокої, зрештою, це невдовзі перетворилося на звичку. Він переглянув на ноутбуці матеріали своїх лекцій – текст, інфографіку, слайди, перечитав базові тези вступної лекції, вимкнув лампу і невдовзі заснув.
11
Зарецький поснідав і вийшов на свіже повітря, щоб викурити цигарку. Близько десятої ранку на мобільний зателефонувала Людмила. Він сказав, що готовий до прогулянки, вона засміялася, і в Богдана по спині забігали приємні мурашки. Вони домовилися зустрітися через годину.
Зарецький вийшов на балкон; він подивився на синьо-білі гори, які вдалині були тьмянішими й напівпрозорими; вдихнув холодне гірське повітря і почувався як ніколи добре; він заплющив очі та витягнув обличчя перед себе, щоб морозяне повітря ще більше його обвівало; солодко усміхнувся від приємної прохолоди і від відчуття, що поволі мерзне. Можна забути себе вчорашнього, себе ницого, непотрібного, тут можна переродитися – хотів він поділитися цими думками. Богдан раптом забажав розповісти про місцеві краєвиди Віолетті, про пейзажі, які його змінювали, – змушували не думати, а відчувати рівновагу. Набрав номер, але вона не брала слухавку. Він мовчки курив. Через хвилин двадцять Богдан знову