Загублений між війнами. Наталка Доляк
Читать онлайн книгу.
три курси гімназії, заощадив трохи грошей, попередив матір, що його якийсь час не буде.
– Хочу побачити світу. Знати, чим люди живуть поза нашою землею, – утішав, і мати благословила на путь.
Зібрала в торбу харч, вклала вишиту батькову сорочку.
– Оберіг, – сказала.
Перехрестила тричі й відпустила.
Природжена цікавість і молодеча допитливість виявились не єдиними причинами від’їзду. Юрко тікав від можливих неприємностей, які могли йому загрожувати через занадто близьку дружбу з політичними гуртківцями. Деяких із тих гуртківців уже викликали до поліційних відділків, проводили там із ними довгі бесіди. Петро Гаркуша також побував на аудієнції у фараонів. Він і був ініціатором втечі.
– Найкращий спосіб уникнути питань – десь подітись, – доводив товаришу.
Петро ніколи докладно не переповідав, про що саме з ним говорили у царській охранці. Але згодом один із їхніх спільних друзів, котрому також пощастило побувати у катівні, вибовкав деяку інформацію. Декілька членів одного з політичних гуртків пили пиво у шинку, наповненому людом та цигарковим димом, гомоном та брязкотом скла. Серед них – Юрій Покос.
– Вони усім пропонують співпрацювати. І мені пропонували, але я їх… – і гуртківець нахилявся до хлопців і розповідав, куди він послав нахабних жандармів. – За це вони до мене приставили спостерігача. Он він, думає, я не бачу, – озирнувся та спрямував погляд на чоловіка з розгорнутою газетою. Чоловік подивився на гурт молодиків і, посміхнувшись, знову взявся до читання. – Треба подивитись, за ким не стежать – значить, того завербували.
«Треба подивитись, – подумав Юрій про Петра, а тоді подумки присоромив себе за ці підозри. – Хоч би як там було, я йому довіряю. Він мій друг».
Місцева влада, яка не реагувала на побутові неподобства у робітничих районах, пильно стежила за настроями робітників. Мала нишпорок із пролетаріату та борців за свободу цього пролетаріату.
Імперією ширились ідеї революціонера Ульянова, який називав себе Лєніним, вже чітко звучало його кредо, котре скоріше походило на погрози самодержавству. «Російський робітник, – гаркавив низькорослий революціонер з-за кордону, – піднявшись на чолі усіх демократичних елементів, поборе абсолютизм та поведе російський пролетаріат (поруч із пролетаріатом усіх країн) прямим шляхом відкритої політичної боротьби до звитяжної комуністичної революції». Від інфекції соціал-демократичних доктрин залихоманило й Катеринослав. Тепер вчорашні наївні народники виглядали на тлі аж занадто войовничих послідовників марксизму дрібними ліриками у коротеньких штанцях. Юрій встиг лиш раз відвідати марксистський гурток «Спілка боротьби за визволення робітничого класу», і саме цього разу гуртківцям довелось тікати, бо ж на них влаштували облаву. Покос вислизнув, а Гаркушу впіймали. Віднедавна у робітничі поселення чи не двічі на день навідувалися жандарми. Придивлялись, прислухались, кроку не можна було ступити, аби не наштовхнутись на служаку політичної поліції. Петро Гаркуша був сам не свій, казав Юркові, що за