Депеш Мод. Ще одна розмова. Сергій Жадан
Читать онлайн книгу.країна, розвалений фізкультурний рух, великі стернові проїбали найголовніше, як на мене, адже як не крути, а в Союзі були дві речі, якими можна було пишатися,– футбольний чемпіонат і ядерна зброя. Тих, хто позбавив народ таких атракціонів, навряд чи чекає спокійна безтурботна старість, ніщо так не підриває карму, як хуйова національна політика, це вже точно. Собака ще якийсь час стоїть на платформі, з іншого боку мають під’їхати знайомі, так що потрібно просто їх дочекатися. Собака втомлений і змучений— він п’є вже третій день, ще й погода погана, очевидно це від погоди, тиск чи як це називається, як називається стан, коли ти п’єш третій день і раптом перестаєш пізнавати рідних і близьких? Очевидно, що тиск.
Він навіть не може згадати, що сталося: літо починалось так добре, ішли дощі, Собака успішно й безтурботно просирав свої молоді роки, аж раптом друзі-рекламники затягнули стабільно безробітного Собаку в нетрі рекламної індустрії, простіше кажучи, узяли кур’єром у відділ реклами своєї газети. Собаку ламало, але він тримався й ходив на роботу. Користі він приносив мало, але добре вже те, що десь уважався людиною. Сам він особливо цим ніколи не переймався, ну, та друзі на те вони й друзі, щоб правити в грубий контактний спосіб твій соціальний статус. Я від початку говорив, що надовго його не вистачить, але мене не слухали, казали: «Нічого, він нормальний загалом хлопець, йобнутий трішки, але нічого».– «Нічого,– погоджувався я,– нічого».
Собаки вистачає днів на десять, після цього він запиває й на роботу більше не ходить, а, щоб його не знайшли, п’є по знайомих. У Собаки в його дев’ятнадцять— півміста знайомих, одну ніч він навіть ночує на вокзалі— зустрічає там знайомих грибників, котрі їдуть ранковою електричкою кудись на Донбас за сировиною, і ночує з ними під колонами на вулиці, тричі шмонається патрулями, чесно висиджує до ранку, слухаючи байки про гриби та інші термоядерні речі, потім не витримує і звалює додому. Тут його й застає телефонний дзвінок. В іншому стані Собака нізащо слухавку не зняв би, але всередині в ньому вже плавають срібні холодні форелі триденного алкогольного запою й боляче б’ють зсередини хвостами по нирках і печінці— так, що світ Собаці тьмариться і слухавку він бере автоматично. «Собако?!– кричать у телефон.– Не смій кидати слухавку!»– друзі- рекламники Вова і Володя, котрі влаштували його на свою голову в рекламний бізнес, сидять десь у своєму комсомольському офісі й, вириваючи одне в одного слухавку, намагаються переконати Собаку поговорити з ними, збиваючись час від часу на мат. «Собако!– говорять вони.– Головне, не смій кидати слухавку. Підар!– продовжують вони, переконавшись, що Собака їх слухає.– Якщо ти зараз кинеш слухавку, тобі хана. Ми тебе уриємо, чуєш?»– «Алло»,– каже Собака на це. «Що алло?– нервують Вова і Володя.– Що алло? Ти нас чуєш?»– «Так»,– каже Собака перелякано. «Добре,– пожвавлюються Вова і Володя.– Значить, так— зараз десята ранку».– «Що?»– Собака врешті лякається й кидає слухавку. Телефон відразу тріщить по-новій. Собака нерішуче підіймає слухавку. «Ти!!!– реве в слухавці.– Підар!!! Не смій