Вогнем і мечем. Генрик Сенкевич
Читать онлайн книгу.
наворожить нам щастя, – сказав пан Скшетуський. – Тільки треба запит запитати.
І, повернувшись до діброви, сказав:
– Зозулько-зозулько, скільки літ нам із оцією панною у шлюбі жити?
Зозуля зразу ж закувала й накувала півсотні з гаком.
– Дай же Бог!
– Зозулі завжди правду говорять, – сказала Олена.
– А коли так, то я ще запитаю! – розохотився намісник.
І запитав:
– Зозулько-зозулько, а чи багато хлоп’яток у нас народиться?
Зозуля, наче на замовлення, зразу ж обізвалась і накувала не більше не менше як дванадцять.
Пан Скшетуський не знав од радості, що й робити.
– Ось, будь ласка! Старостою зроблюся, їй-богу! Чула, ласкава панно? Га?
– Нічого я не чула, – відповіла червона, як вишня, Олена. – Про що запитував, навіть не знаю.
– Може, повторити?
– І цього не треба.
У таких бесідах і безтурботних жартах, наче сон, минув їхній день. Увечері після тривалого ніжного прощання намісник рушив на Чигирин.
Розділ VIII
У Чигирині пан Скшетуський застав старого Зацвілиховського у великих хвилюваннях та неспокої; той нетерпляче ждав княжого посланника, бо із Січі приходили звістки одна зловісніша за іншу. Вже не викликало сумнівів, що Хмельницький готується зі зброєю в руках розквитатися за свої кривди та відстояти давні козацькі привілеї. Зацвілиховському стало відомо, що той побував у Криму в хана, виканючуючи татарську підмогу, з якою із дня на день очікували його на Січі. Все говорило за те, що задумано великий од Низу до Речі Посполитої похід, який за участі татар міг виявитися фатальним. Гроза вгадувалась усе виразніше, чіткіше, страшніше. Вже не темна, неясна тривога розповзалася по Україні, а повсюдне передчуття неминучої різні та війни. Великий гетьман, який спершу не приймав усього цього близько до серця, зараз перевів свої сили під Черкаси, та головним чином затим, аби ловити втікачів, оскільки городові козаки і простолюддя без ліку почали втікати на Січ. Шляхта накопичувалась у містах. Подейкували, що в південних воєводствах мало бути оголошене народне ополчення. Дехто, не очікуючи звичайного в таких випадках королівського указу, відіславши жінок і дітей у замки, прямував до Черкас. Нещасна Україна поділилася на два табори: одні рушили на Січ, інші – в коронне військо; одні були за існуючий порядок, інші – за дику волю; одні мали намір зберегти те, що було плодом столітніх трудів, інші зібралися нажите це в них відняти. Невдовзі і тим і цим судилося зачервонити братські руки кров’ю власного тіла. Жахливий розбрат, перш ніж набути релігійних гасел, зовсім чужих Низові, затівався як війна соціальна.
І хоча темні хмари обложили український обрій, хоча відкидали вони зловісну похмуру тінь, хоча в надрах їхніх усе валувало й гуркотіло, а громи перекочувались із краю в край, люди поки що не усвідомлювали, яка неймовірна насувається гроза. Можливо, що не усвідомлював і сам Хмельницький, який поки що посилав краківському правителю, козацькому комісару та коронному хорунжому листи, повні скарг і нарікань,