Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова
Читать онлайн книгу.
й Сашка на кухню пішли, а ми з Ериком сиділи на дивані. Електрики немає. Свічки. Півморок. Ерик хотів мене поцілувати. Ще б трохи часу! Але тут мама з тьотею Алею зайшли і як закричать:
– Борщ готовий! На кухню, діти!
Шкідники!
Знаєш, я вирішила писати в тобі акуратно. Але що це дасть? Я ж у тобі майже не писала тієї правди, що діється навколо. Її не можна писати. Якщо тебе хто-небудь знайде, то, напевне, мене шантажуватиме, або сміятиметься, або вб’є. Мушу писати в тобі лише мало з того, що відбувається.
Я вже писала раніше всю правду в щоденник, а потім зрозуміла, як це небезпечно. Правду треба шифрувати. Мені дуже важко на душі тому, що я не можу тобі дечого розповісти.
Сашки, Ерика й тьоті Алі немає. Не приходять – ховаються у бабусі в приватному будинку.
Альонки немає, і, може, я взагалі її ніколи не побачу? Краще я мовчатиму.
Привіт! Я щойно з лікарні. У мене була операція апендициту. Усе трапилося дванадцять днів тому. Мені стало погано, і я мучилась. Мама возила мене до лікарні, але лікарі не подивилися. Сказали, просто живіт болить. Я не могла ходити. Ходила зігнувшись.
Чоловік, у якого шестеро дітей, чеченець із середнього під’їзду, побачив це. Мене й маму посадив у свою машину «Волгу». Привіз нас до лікарні № 9. Коли він привіз мене як свою дочку, мене подивилися. Лікар сказав:
– Негайно в операційну!
Я не хотіла. Думала – минеться.
Мені дали простирадло, щоб я загорнулася в нього. Потім поклали на стіл і зробили крапельницю. Я стала засинати. Але побачила, що лікарі хочуть зняти моє простирадло-плаття. Крикнула:
– Ні! Я соромлюсь! Не знімайте!
Почула, як усі в операційній засміялись, і заснула.
Виявився апендицит гнійний. Я потім прокинулася тільки за день. Стеля кружляла. З живота стирчали трубки. Гній стікав у банку. Так п’ять днів. Мама сказала – я мало не померла на операції.
Шви тільки зняли. Слава Богу, все позаду.
У лікарні я познайомилася з дівчиною. Має 17 років. Її прізвище – Лобазанова. Ми багато жартували, розмовляли про все. Нам разом робили уколи.
P. S. Немов у нагороду за все мені надійшов лист. Тьотя Валя й Альонка живі! Вони виїхали з дядьком Сашею на якийсь російський хутір. Є річка і маленький будинок! Яка я за них рада! Слава Богу!
Їм допомогли чеченці. За це тьотя Валя віддала їм свою трикімнатну квартиру, а вони бандитів прогнали. Тих чеченців, що були з автоматами. У цих добрих чеченців були кулемети.
Поля
Коли я була в лікарні, багато чого сталося. Привезли якусь маленьку дівчинку, і вона померла. Її батько та його друзі стріляли в операційній у лікарів з автоматів. Хтось вистрибнув у вікно з четвертого поверху. Хтось утік. Страшно.
Добре, мама зі мною була, коли стріляли. Я лежала з трубками з живота в палаті.
Міліції тепер немає. У всіх зброя, і кожен сам за себе. Читала книжку «Та, хто біжить по хвилях» О. Грина.
Привіт!
Уночі, коли я прокинулася після операції, то відразу згадала, що була на бенкеті Олімпу в космосі. Там були всі давньогрецькі