Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова
Читать онлайн книгу.
Бомба з далекої війни з фашистами. Нещодавно вона з’явилась із землі.
Чапу отруїли злі сусіди з третього поверху. Вони ненавидять собак. Чапа був добрий собака.
По залізниці інколи йдуть поїзди. Куди вони йдуть?
У тьоті Мар’ям, нашої сусідки, є ключі. Вони лежать під килимком біля дверей. Вона завжди їх туди кладе. Я взяла й сховала. Хотіла подивитися, що буде.
Тьотя Мар’ям прийшла з городу, шукала. А потім я сказала, що ключі знайшла на вулиці, і віддала. Тьотя Мар’ям спізнилася на роботу.
Поля
Дідусь хворіє. Він лежав. Мама купила ліки. Потім він поїхав до свого помешкання.
У його квартирі багато книжок – їх ніколи не прочитати! Книжки на всіх полицях, а полиці від підлоги до стелі! Дідусь їх купує і зберігає.
Я читала Сервантеса, «Дон Кіхота», два томи. Книжки старі. Там усередині картини закриті папером тонким. І я дивилася ці картини й думала, що теж там подорожую.
Поля
Я прокинулась і згадала дідуся. Позавчора йшов дощ. А потім було сонце. Ми пішли дорогою, і дідусь сказав:
– Бачиш дерево? Воно – дитина. Потім дерево стане доросле, а потім старе. Колись зникне. З нього зроблять стіл або розтоплять грубку. Так завжди буває.
Це була береза. Ще він сказав:
– Не рви листя. Йому боляче.
Я сказала:
– Ні, не боляче.
А дідусь сказав, що листки – це пальці. І я зрозуміла, що, якщо їх зірвати, їм боляче.
Я більше не буду.
Поля
Гуляли двором і співали пісні. Я, Альонка і Хава. Про те, як у нашу гавань заходили кораблі, великі кораблі з океану.
Я придумала співати пісню. Ми ходили навколо дому й горлали. Сусіди стукали кватирками.
Потім прийшов місяць. І ми здивувалися. Місяць був червоний. Ми ніколи раніше не бачили червоного місяця! Він був великий, а навкруг червоне світло. Я сказала:
– Давайте втечемо звідси. Аж за сині гори!
Хава не погодилась, Альонка злякалась. Ми вже якось тікали з Альонкою. Недалеко. За дві зупинки тільки втекли.
Поля
Відпустила мураху. Вона так і не збудувала палац у скляній банці. Мабуть, просто не стала. Не схотіла для мене. Або не змогла на самоті.
Поля
Мамі на роботі не платять грошей. Ми торгуємо газетами. Ходимо і продаємо їх по вулицях з ранку до ночі. Кричимо: «Газети! Газети!» Ноги болять. Нам потрібно купити ліки. Дідусь у лікарні.
Була на Святі школи. Сказали, у нас будуть уроки кулінарії. Це добре. Я люблю готувати. Мене тьотя Мар’ям учить робити халву й вареники.
Гралася з Ваською. Це син тьоті Дусі.
Я подарувала Альонці коника. Вона подарувала його Васьці. Я вчепилась у ноги коника. Не хотіла, щоб Васька забрав. Усі ревли.
Потім я бачила Вадикову бабусю. Її звати Аксінья. З Вадиком я дружила. Катала його на санчатах, коли зима. Він же маленький!
А потім вийшла якось, а мені назустріч біжать хлопці: Вітя і син дяді Умара. Кричать:
– Вадик горить! Вадик горить!
Я подумала,