Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова
Читать онлайн книгу.
якісь хлопці:
– Відчиніть! Негайно відчиніть!
Знають моє ім’я. Хто їм сказав? Я, зрозуміло, не відчинила і навіть близько підходити не стала: були випадки, коли стріляли крізь двері. Побили наші двері й пішли.
Чиї це витівки?! Я скоро зовсім з глузду з’їду в цьому пеклі!
Поля
Ще вчора я подарувала мамі шоколад і печиво. Хейда поїхала до свого батька.
І дуже погана новина. Син тьоті Мар’ям, Юсуф, знайшов нашого кота Мишка в підвалі під будинком. Хтось котові перерізав горло ножем. А потім, мертвого, його вже кинули в підвал. Кажуть, востаннє кота бачили в під’їзді, коли там були хлопці з чеченської родини із другого поверху.
Поля
Приходить зараз дівчинка Лунет і каже:
– Там тебе один хлопець кличе. Вийди!
Я дуже здивувалась і, звичайно, не повірила. Питаю:
– Який іще хлопець?
Лунет відповідає:
– Я його не знаю.
Зачинила свої двері. Напевне, це ті хлопці, які вже ломилися.
Усе ж таки я сподівалася, що тоді хтось зі знайомих бешкетував, а виявляється, все значно гірше, ніж я припускала. Ці люди підіслали Лунет, дурненьку пліткарку. Отже, хочуть мене виманити.
Я припала до дверей і почула їхню розмову з нею. Вони питали про мою маму: коли вона приходить із ринку? Чи буває вдома мій вітчим-чеченець? Коли хтось із наших сусідів почав спускатися з верхніх поверхів і загримів відрами, хлопці миттю вшилися, попрощавшись із Лунет. За голосами їх було четверо-п’ятеро. Вони дорослі.
Уже був випадок у будинку навпроти, коли підіслали сусіда до інших сусідів (росіян). Той постукав у двері. Росіяни відчинили. Сусід-чеченець пішов до себе, а озброєні люди ввірвалися – вирішивши всіх убити.
Потім напишу докладніше.
Знову приходила Лунет. Я подивилася у вічко – біля неї нікого. Відчинила двері. Лунет розповіла, що кілька дорослих хлопців уже чотири дні ходять у наш двір. Шукають мене! Говорять, що знають – я без батька і росіянка (!), розповідають, що я була «повією» ще три роки тому (тобто ледь мені виповнилося 9 років!). Про мою маму говорять у дворі, що й вона повія та п’яниця.
– «Інакших росіян просто не буває!» – процитувала Лунет нових знайомих. – Вони сказали, що, напевне, твоя мати по вулицях п’яна валяється.
– Моя мати ніколи не п’є спиртного. Воно в нас удома під забороною, як страшний гріх. Ти бачила мою маму, що випила хоч раз?
– Ні! Не бачила ніколи. Але вони сказали…
– Як же тобі не соромно повторювати за ними?
– Але вони сказали, що твій вітчим Руслан одружений із чеченкою, а з твоєю мамою гуляє і він вам не захист. Якщо вас убивати, він не заступиться! Вони за ним стежили, знають навіть, що він підстригся нещодавно!
– Це брехня, як і все інше! Ніколи він не був одружений ні з ким, крім моєї матері.
– Ще вони ходили у твою школу № 50, – не зупинялася Лунет. – Питали, в якому ти класі.
Що за нахабна брехня?!
Чому добивають останніх російськомовних людей?! І навіть до нас, які ходять у хустках і в яких у роду кавказці, – чіпляються!
Поля
11.45.