Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова
Читать онлайн книгу.
вона вихвалялася Хаві з нашого двору, що мене відлупцює, бо я дружу з ваххабістами, а саме з дівчатами Латифою та Сетою.
По-перше, вони – мої однокласниці; по-друге, що означає слово «ваххабіст», мені досі невідомо, зате відомо, що Латифа й Сета не фарбуються, не крадуть і завжди роблять уроки! А по-третє, не собача справа Лунет, з ким я розмовляю на перерві! Нехай стежить за своїм дядьком, який п’є горілку.
Лунет, як з’ясувалося, має теорію, що якщо я розмовляю з дівчатами у великих хустках, то сама стану їхньою подобою. А от і ні! У мене навіть хрест є з православної церкви.
– Я б порадила тобі шваркнути її як слід! – заявила мені Хава. – Нехай на все життя затямить!
Я пообіцяла, що затямить.
Склала вірш:
Над морем летіла чайка,
І бризки від хвиль миготіли
На крилах її,
Як роса.
Уже чотири дні торгую на ринку. Зиску мало. Грошей немає. Ніяких канікул мені не світить.
Учора була жахлива гроза. Гуркотів грім, з неба наче вилилося ціле озеро, і в момент на ринку води стало по коліно! Я боюся грому та блискавок. Кажуть, це поганий знак. Грому та блискавок бояться грішні люди. Але я боюся його тому, що він нагадує мені вибухи. Я промочила ноги! А ще ж до кінця не одужала. Усе мучуся з вухами та горлом. Голова болить.
Щодо з’ясувань стосунків між дівчатами з двору: усі врешті зрозуміли, що я говорю правду, і відлупцювали пліткарку і брехуху Лунет. Але не сильно. По-дружньому дали стусанів для розвитку свідомості.
Я маю план, як заробити й купити додому необхідні речі. Але торгівля поки що йде зовсім слабенько.
Поля
На ринку мене рятують книжки. Якщо не ходити з коробкою по рядах (іноді я ходжу, розбиваючи за день ноги до крові), а стояти за столом (у нас немає свого, а чужий, вільний, рідко знаходиться), то я зазвичай читаю книжки. Я прочитала всі книжки з фізики, хімії, астрономії. Зараз читаю художні. «1001 ніч». Мені її Хава принесла.
Про бабусю Тосю і тьотю Алю нічого не чути. Вони раптом пропали зі своєю торбою.
Лунет приходила миритися. Помирилися.
Писати немає коли. Спека! Треба торгувати. Встаю о 05.00 – зарядка. На 07.00 я вже на ринку. Додому йду о 19.30. Готую вечерю – і спати.
Я вирішила продавати сік на апараті. Ношу воду, сама заливаю. В апараті сік охолоджується, і я продаю його в стаканчиках. Збираю потихеньку гроші на свій план: купити в оселю нові речі. Мамі щодня віддаю тільки частину виторгу. Решта – секрет.
Господар апарата на ринку хороший. Це чеченець середнього віку. Йому подобається, що я ходжу в хустці та довгій спідниці. Він зве мене «Патошка» або «Фатима». А мені хочеться придумати собі якесь ім’я з арабської книжки «1001 ніч».
Пофарбувала волосся хною. Блищить. Руде. Але з-під хустки видно тільки декілька пасом.
На ринку, у ряду неподалік від мене, торгують азербайджанці. У них свої торговельні ряди. Є хлопчик Топік із татом. Топікові 15 років. Він смішний.
А мама познайомилася з дівчиною Луїзою на ринку, вона помідори продає й підробляє в кафе.