Фірман султана. Володимир Малик
Читать онлайн книгу.
цей скот працювати як слід? – похмуро запитав паша Семестаф.
– Я саме цим і займався перед вашим приходом, найясніший пашо, – вклонився Абдурахман. – Але цей гяур ударив мене в обличчя.
Паша Семестаф глянув на Звенигору. В тому погляді не було цікавості чи теплоти, – так дивляться на річ, що невідомо як попала під ноги, або на норовисту тварину, яку треба приборкати.
– Бунт на кораблі карається смертю. Та не станемо ж ми непокірливого віслюка карати на горло, – досить для нього кількох ударів гарапника! Тож усипте цьому негідникові так, щоб порозумнішав, але мав силу тягнути весло. В морі мені потрібні гребці живі, а не мертві!
Та невільник, на подив паші, випростався, високо підняв голову і доброю турецькою мовою сказав:
– Шановний паша помиляється, вважаючи мене за віслюка. Хоч я сьогодні раб, та все ж не втратив людської гідності, як оця свиня Абдурахман! Тому я волію краще померти, ніж зносити незаслужені знущання!
Капудан-паша з неприхованою цікавістю глянув на невільника. Наглядач Абдурахман теж вирячив очі, почувши добірну мову брудного гяура.
– Ти турок? – спитав паша Семестаф. – Як ти тут опинився?
– Я купець, ваша милість. Мене підступно схопили мої вороги і завдали в неволю. Така ж доля може чекати кожного правовірного, від якого відступиться аллах, хай славиться його ім'я!
– Як тебе звати?
– Кучук, ефенді. Ібрагім Кучук, купець і син купця, а тепер – раб нашого найяснішого падишаха, хай живе він десять тисяч літ!
– Гм, це цікаво, – буркнув паша Семестаф. – І багатий твій батько?
– Достатньо багатий, щоб купити такий корабель, як «Чорний дракон», і поставити на нього гребців.
– О! – вирвалось у паші. – Чому ж він не викупив тебе?
– Він не знає, де я подівся. А я не можу подати йому звістки про себе. Як паша догадується, в моєму становищі це нелегко зробити. До того ж мій батько, хай береже його аллах, живе в Ляхистані, в місті Кам'янці, під мурами якого наш звитяжний хондкар[2] уславив себе невиданою вікторією над невірними.
Звенигора хотів зацікавити пашу можливістю одержати за купецького сина викуп, але з одною метою – забезпечити собі його заступництво перед Абдурахманом, який палає бажанням засікти невільника. Звичайно, рано чи пізно цей обман викриється, і тоді паша, чого доброго, сам накаже катувати обманщика або й стратити. Але далеке майбутнє мало турбувало козака. Головне – уникнути небезпеки зараз. А що буде через рік чи два, Звенигора не хотів і думати.
– Ну, ось що, ага Кучук, – сказав паша, – ми пливемо в Килію, і там я постараюся знайти людину, яка подасть про тебе звістку твоєму батькові. Хай старий готує гроші. Однак до того часу, поки я напевне не дізнаюся, що за тебе дадуть, ти сидітимеш біля весла і гребтимеш нарівні з усіма. Якщо ж проявлятимеш непокірність, Абдурахман швидко протверезить тебе. Ти чуєш, Абдурахмане?
– Чую, ваша милість, – зігнувся в дугу наглядач і спідлоба зловтішно глипнув на невільника.
– А
Хондкар – султан (тур.).