Шовковий шнурок. Володимир Малик
Читать онлайн книгу.
на розкішні коси й округлі ніжні плечі молодої красуні.
2
Кара-Мустафа повернувся тим же шляхом до свого кабінету, ще раз пильно оглянув білосніжну чалму із сяючим челенком, такий же білосніжний легкий доломан з горностаєвою опушкою, красиву чорну бороду, зрідка припорошену, мов памороззю, сивизною, і, залишившись задоволений собою, попростував до виходу.
На подвір'ї на нього чекав почет. Старший конюший держав за уздечку сірого в яблуках коня. їхати було недалеко – до пристані.
Кара-Мустафа на мить зупинився на ганку, бистрим поглядом окинув двір. На повні груди вдихнув свіже ранкове повітря.
О аллах, як тут гарної Ні, хай хто що не каже, його маєток Ейюб, розташований за стінами столиці, при самій вершині Золотого Рогу, то – райська місцина!
Великий двоповерховий палац, до якого примикають гарем, кухня та інші служби, потопає у зелені тінистого саду. Всюди – море квітів. Прямо перед входом до палацу – пристань, де завжди напоготові стоїть галера. З Золотого Рогу віє прохолодою і запахами моря. Рай, та й годі! Не дивно, що сам султан, відвідавши Ейюб, це невеличке приміське сільце, сказав: «Коли б не було на світі султанського сералю, то я волів би жити в Ейюбі».
Він зійшов зі сходів, легко сів у сідло і спрямував коня до пристані. Почет рушив за ним.
На галері було піднято знамено великого візира. По парадному трапові Кара-Мустафа піднявся на палубу. Корабельний ага відсалютував йому шаблею.
В ту ж мить галера відчалила від берега. Пропливла Золотим Рогом, і обігнувши майже все місто і випливши в Мармурове море, взяла курс до султанського мобейну.
Тут великого візира вже ждали члени дивану – візирі, а також придворні, про посади і роль яких навіть він сам мав туманну уяву. Споконвіку були вони, і без них, здавалося, не міг обійтися жоден султан.
Весь цей натовп посунув слідом за великим візиром до палацу падишаха і поволі танув, розчиняючись у ще більших натовпах придворних, котрі очікували виходу султана, і в трьох дворах, і в численних приміщеннях сералю.
Нарешті всі десь позникали, і Кара-Мустафа лишився у великій тронній залі сам. Якусь хвилину постояв, а потім поволі попростував до високих позолочених дверей, обабіч яких на чатах стояли два чорнолиці велетні-нубійці.
В ту ж мить крізь відчинені вікна з двору долинули протяжні співи ріжків. Ударив тулумбас.
Позолочені двері розчинились – і до зали увійшов султан Магомет. Його супроводжував тільки один придворний – головний євнух.
Кара-Мустафа мовчки вклонився і, швидко випроставшись, очолив цю невеличку процесію.
Перед ними безшумно розчинялися двері. Сторожа брала на караул. Коли проходили анфіладою кімнат, до них приєдналися: шейх-уль-іслам, візирі, радники, паші, чауші. Незабаром сотні придворних уже супроводили «намісника бога на землі».
У третьому дворі сералю султанові підвели білосніжного кра-сеня коня. Кілька найближчих яничарів миттю кинулися наперед, зігнули спини, утворивши