Шовковий шнурок. Володимир Малик

Читать онлайн книгу.

Шовковий шнурок - Володимир Малик


Скачать книгу
мій! Пропала ж я навіки! І, забившись у глухому риданні, впала на покриту м'яким барвистим килимом тахту.

      5

      В Ейюб яничарський загін Сафар-бея, як знову став називатися Ненко, прибув опівдні і зупинився на господарчому дворі. Залишивши біля возів з військовим спорядженням, казною гетьмана та самим гетьманом невелику варту, голодні яничари кинулись до кухні, щоб чим-небудь поживитись.

      Сафар-бей і Арсен, струсивши з себе дорожну пилюку і вмившись прохолодною водою з колодязя, попростували до палацу великого візира.

      Арсен не певен був, чи варто йому з'являтися перед очі Кара-Мустафи, але Сафар-бей наполіг.

      – Треба узаконити твоє перебування в моєму загоні. І найкраще буде, коли це зробить сам Кара-Мустафа.

      – А якщо він не здогадається зробити це?

      – Ну й що! Уже одне те, що ти був на прийомі у великого візира, піднесе тебе в очах яничарів і візирського почту так високо, що нікому й на думку не спаде коли-небудь запитати, хто ти й звідки.

      – А якщо він упізнає мене і пригадає, що то я під Чигирином читав йому Сірків лист?

      – То було так давно, – заперечив Сафар-бей. – Невже ти гадаєш, що він пам'ятає якогось там козака-уруса? Перед ним кожного дня проходять десятки, якщо не сотні, нових облич… Він швидше пригадає нашу з ним зустріч у Кам'янці. А це буде тільки на краще.

      – Може, й так, – погодився Арсен, тяжко зітхнувши. – Не думай, що я боюся… Просто не хотілося б зараз потрапити в халепу, бо серце моє чує, що Златка наша десь тут… Зовсім близько… І тепер, коли ми добралися сюди, щоб визволити її, було б украй необачно припуститися помилки.

      – Я згоден з тобою. Будемо сподіватися на краще. Про одне хочу застерегти тебе…

      – Про що?

      – Забудь, що мене звати Ненком! Навіть наодинці зі мною називай Сафар-беєм. Бо ця помилка може бути для нас фатальною. Арсен усміхнувся невесело.

      – Зрозумів, Сафар-бею. І не забуватиму.

      – От і добре. А тепер – ходімо!

      Вони відчинили важкі фарбовані двері і зайшли у просторий передпокій палацу, їм назустріч поспішив огрядний високий капуджі-ага охоронного яничарського загону. Уважно вислухавши Сафар-бея і наказавши зачекати, зник за дверима. А через якийсь час з'явився і повів за собою.

      Кара-Мустафа сидів у великій розкішно обставленій кімнаті біля столика на вигнутих золочених ніжках і щось писав. Закінчивши, присипав написане піском і тільки тоді підвів голову.

      – Підійдіть ближче! – Голос його прозвучав холодно, різко. – А ти, капуджі-ага, вийди!

      Той безшумно зник за дверима, а Сафар-бей з Арсеном ступили кілька кроків наперед і низько вклонилися.

      – Ви прибули з Каменіче? – спитав Кара-Мустафа.

      – Ні, великий візире, славний охоронцю падишахового трону, ми прибули з Немирова, – відповів Сафар-бей.

      – Гетьмана Іхмельніскі привезли?

      – Так, великий візире.

      – А… – Кара-Мустафа зробив паузу, ніби роздумував – висловлювати свою думку чи ні.

      Здогадливий


Скачать книгу