Берег любові. Олесь Гончар

Читать онлайн книгу.

Берег любові - Олесь Гончар


Скачать книгу
під нашаруванням пилу та сміття.

      – Знов якось загадково.

      – Скарб завжди загадковий. Десь він там лежить, терпляче сяє в курганній темряві своїм золотим карбуванням… Жде відкривача. Глянеш на курган, і вже дух зайшовсь: є чи нема? Ще не відкритий, ще лиш можливий, а нас він уже хвилює, той скарб. Одначе я маю на увазі інший… Знайдіть, Інно, де коштовніший скарб за щирість людську, дружбу та відданість… за перше безоглядне кохання, котре зараз, може, десь тут, поруч з вами… соромиться, паленіє і так невміло… шукає вас!

      – Не зовсім вас розумію.

      – Ви бажаєте ясності, чіткості, різкості? Не знаю, як треба говорити в таких випадках, Інно… Колись для цього була вичерпна формула: ось вам моя рука і серце! Розумієте? Прийміть, не відкидайте їх, Інно, – і він простягнув їй руку.

      – Ви жартуєте? – сказала дівчина, хоч бачила, що він не жартує.

      – Рука і серце, – повторив він зміненим, стверділим до різкості голосом.

      – Не годиться такими речами жартувати…

      – Які жарти! Для вас, мабуть, усе це дивне і несподіване… Ви мене мало знаєте, і вам нелегко вирішити, однак зважтеся, не бійтеся шлюбних пут… І запевняю вас, не пошкодуєте. Все зроблю, гори переверну, аби зробити вас щасливою, аби тільки розквітнув ваш талант!

      Вона вірила його слову, вірила в щирість цього несподіваного освідчення, їй навіть лестило, що скромна її особа викликала у археолога такий спалах почуття.

      Руку тобі, дівчино, пропонують – ось що! Ось як приходить те, про що інші мріють і, може, ніколи й не домріються. Як знати, чи не є це якраз ота мить, коли мимо тебе пролітає щось рідкісне, схоже на щастя? З спокійною усмішкою поблажливості, з почуттям власної переваги вислуховуєш слова, що котрусь іншу могли б ощасливити! Однак чи не буде твоя відмова тим промахом, що колись віділлється сльозами? Буде як буде, що ж тут гадати.

      Давно й не тобою сказано: серце не зневолиш… А він уже про спільне майбуття, знов про Іннин непересічний творчий талант…

      – Це ви про пісню?

      – Я про вас. Ви, мабуть, самі ще не знаєте своїх можливостей. А я, коли вперше почув той ваш «Берег», одразу сказав собі: вона поетка! Рідкісна, справжня, так, так, може, навіть і Сафо, може, новітня наша Маруся Чурай, якій судилося оспівати це надбережжя… Не епігонка, не сліпа споживачка, а творець. І той легендарний Овідій, – він би вас теж оцінив.

      – Ой, як щедро… Чи не занадто?

      – Нічого не занадто. Віки єднаються міцніше, ніж це ми собі уявляємо. Невмируща віть творчості – це, безсумнівно, та найповніша реальність, що її ніщо не розломить, що над нею не владен і час!

      Дівчина цвіла від його компліментів, але чим вона могла йому відповісти?

      – Ви, мабуть, добра й великодушна людина. І спасибі вам за це все… За вашу щедрість… Вам я теж би хотіла щастя.

      – Щастя мое – це ви.

      – Не треба так… У нас он стільки дівчат.

      – Інші мене не цікавлять. Не хочу поверхових, манірних, понад міру практичних, не хочу безмрійних!..

      – Не всі


Скачать книгу