дикий кабан (вепр) уважався священною твариною, його приносили в жертву богам, починали з нього, як ритуальної страви, трапезу. Потім поряд з дикою або на зміну їй прийшла домашня свиня. Таке ж ритуальне значення мала страва з домашньої птиці, зокрема індика. З вепром пов'язаний культ верховного бога Перуна, з домашньою птицею – культ життєдайної, плодоносної матері-землі (див.: Боровский Я. Е. Мифологический мир древних киевлян. – К., 1982. – С. 52-53). Спосіб приготування: «Свинячу голову очистити, вимити і поставити варитися; натерти хріну, зажарити його з маслом, покласти туди борошна, розвести трішки бульйоном, покласти сметани і закип'ятити з невеликою кількістю солі; вийняти зварену голову, відділити від неї нижню щелепу і подавати» (Маркевич. – С. 162). // Локшину на переміну – говорять ще «на переміжку» – про легші страви, які подають між м'ясними. // Локшина – «замісити пшеничне тісто на яйцях, розкачати в тонкий корж, нарізати вузькими смужками і зварити у воді з маслом або на молоці» (Маркевич. – С. 157). // Куліш – густа юшка з пшона. «Змити крупу або пшоно в горшку, залити водою і зварити з олією, коров'ячим маслом або свинячим салом» (Маркевич. – С. 153). // Лемішка – «піджарити гречаної муки, розвести її солоним кип'ятком; скласти в горщик, поставити в піч на одну годину; подавати з піджареною на коров'ячому маслі або на олії цибулею» (Маркевич. – С. 156). // Зубці – кутя з очищених зерен ячменю, зварена з потовченим і пересіяним на сито конопляним сім'ям. // Путря – «зварити кутю з ячменю; викласти її в ночовки, обсипати житнім солодом, добре перемішати, викласти в діжечку, залити солодким квасом, поставити в тепле місце на добу» (Маркевич. – С. 157). // Кваша – колись одна з популярніших страв («борщ, каша, третя кваша»). «Взяти житнього борошна, гречаного і солоду, висипати в діжечку, розмішати горячою водою (але не кип'ятком), дати півгодини або годину побродити; добре закип'ятити другу воду і розводити на смак, щоб було рідше або густіше, хто як любить; поставити на печі на тепле, щоб прийняло кислоту, тоді варити в горшку і подавати» (Маркевич. – С. 156). В квашу також часто кладуть для смаку і гостроти сушені груші, сливи чи якісь інші фрукти. // Шулики – порізані на невеликі кусочки пшеничні коржі, залиті розведеним медом разом з м'ятим у макітерці маком. Наїдки тут і у всіх подальших картинах бенкетування троянців автор перелічує в тій послідовності, у якій їх подавали на стіл. Звичайно, останніми подавали солодкі страви, послідовно: путря, кваша, шулики, причому кожна наступна страва була солодша за попередню. Хотілося б звернути увагу на шанобливе ставлення в той час до їжі. Під час святкового бенкетування козаки могли кидати в грязь і топтати дорогі убори, сипати грішми, але ніколи не могли собі дозволити зневажливого ставлення до хліба, їжі взагалі. І обідаючи після тривалого морського походу, і бенкетуючи цілими днями, троянці все підбирають, «як на вечері косарі» (IV, 29). Адже не годилося ставити на стіл чергову страву, коли в мисках ще залишалася попередня. Цікаво, що Котляревський у «Енеїді» жодного разу не згадує картоплі, хоч її за життя письменника почали культивувати на Україні. Досить швидко вона вий
