У лютому 1955 року в Київському оперному давали балет Л. Мінкуса «Дон Кіхот». Два роки у московському інтернаті зробили Світлану завзятою театралкою. Багатьох співучениць на вихідні забирали батьки, а киянці залишалися походи до музеїв та театрів. Під час антракту Світлана зустріла знайому, матір київського танцівника Р. Візиренка-Клявіна. Поряд стояв та уважно дивився на дівчину симпатичний юнак. Після спектаклю він дочекався Світлану, допоміг одягтися, провів додому на вул. Пирогова: «Залицявся Сергій дуже вишукано. Зустрівши на вулиці, міг обсипати оберемком білих піонів – розміром з голову немовляти! А одного разу подарував чудовий срібний браслет з аметистами та аметистове намисто… Я подякувала та відмовилась. Обурений Сергій схопив футляр – і на моїх очах кинув до сміттєвого баку! Пізніше я почула незрівнянну розповідь Параджанова про те, як важко йому було витягати звідти ці чудові речі, щоб потім, коли я стану його законною дружиною, подарувати їх мені знову».