Настане день, закінчиться війна…. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
вийшов той самий офіцер. Тепер Теодор міг уважніше його роздивитися. На офіцерові були крапового кольору штани, заправлені у хромові чоботи зі шпорами. Голову офіцера покривало кепі, таке ж, як Івана, але головний убір був без двоголового орла, лише кокарда. З лівого боку до ременя кріпилася шабля.
Офіцер озирнувся, і, помітивши Теодора, направився до нього.
– Іване, ось цей офіцер.
Брат уважно придивився до офіцера.
– Це лейтенант.
Помітивши офіцера, люди розступалися, даючи йому дорогу. А він зупинився перед Теодором, що не знав, як себе тримати.
У правій руці лейтенант тримав невеличку папку.
– Теодор Засмужний, – по складах сказав він. – Ви служитимете під моїм керівництвом. Зараз ми відправляємося на місце постійного перебування.
– Зрозуміло, – тільки і спромігся Теодор.
Наперед вийшов Іван.
– Гер льойтнант! – звернувся він. – Пробачте, я погано розмовляю по-німецьки. Можу звернутися до вас польською?
Лейтенант дивно подивився на Івана, на його військову форму і кивнув.
– Хто ви?
– Я брат Теодора. Піхотинець 89-го піхотного полку. Демобілізований тиждень тому. Дозвольте запитати?
– Я вас слухаю.
– Мені відомо, що русини в драгунах не служать, – говорив Іван.
– Вам не все відомо, – відповів лейтенант. – Так, загалом драгунські полки укомплектовуються лише нами, німцями. Але існує єдиний полк, де служать німці, румуни та русини. Це 9-й Галицько-Буковинський драгунський полк ерцгерцога Альбрехта. І ви, Теодоре, маєте честь служити у ньому. Ви повинні виправдати велику честь, виявлену вам.
– Так, пане офіцер, – відказав Теодор, чим викликав усмішку того.
– Нічого, навчимо.
– Ще одне запитання, – не відставав Іван і, побачивши невдоволене обличчя офіцера, додав: – Останнє. Де служитиме мій брат? Куди писати листи?
– Лємберґ, – кинув лейтенант. – Пішли.
Останні слова були адресовані Теодору. Той похапцем схопив плечовий мішок, спішно обняв брата, кивнув друзям і заспішив за офіцером.
Він підозрівав, що пішки до Львова йти не доведеться. Напевне, пан офіцер приїхав сюди каретою, або просто на коні. А лейтенант спокійно повернув на вуличку, що вела до вокзалу, і Теодор зрозумів, що йому доведеться вперше їхати поїздом.
Помітивши переміну у виразі його обличчя, офіцер поцікавився:
– Їздили раніше?
Засмужний спромігся лише заперечливо кивнути головою.
– Нічого, – заспокоїв його офіцер. – Все в житті доводиться робити вперше.
– Пане лейтенант, – звернувся Теодор. – А як вас звати?
Той усміхнувся.
– Взагалі-то, драгуне, цього не прийнято питати командира, але оскільки ви ще не знаєте всіх тонкощів служби, то пробачаю вам. Я лейтенант другого дивізіону 9-го драгунського полку лейтенант Франц фон Шлосман. Тільки, рекруте, хочете хорошу пораду?
– Так.
– Для того, щоб бути драгуном, вам не вистачає однієї деталі?
– Якої? – здивувався Засмужний.
– Вусів.
Теодор