Пережили і війни і біду,

      визволили молоду і поділили.

      Іще б останню

      доділить – тоді вже й зовсім.

      Тиша. Лиш на кутку і дзвязк і стун.

      Проїде вулицею хтось. Тиша.

      Це десь за тиждень вже й жита

      почнуть мов справжні зорювать.

      Електрику сусіднє провело.

      Пора б і пам? Хитає головою дід.

      Скрипить за хатою колодязь.

      Дзвід

      тремтить і труситься, от-от впаде.

      Артезіанський буде в нас, не пропадем!

      Хитає головою дід.

      А над селом – пустун-літан

      безжурно крильми креслить план.

      Виходить з хати молодая

      весела мати: де мій син?

      Дитина ручками, дитина ніжками – який!

      Напевно буде комсомолець – так?

      І от воно вже на руках.

      Забуло діда, всіх і все,

      і мружить очі й груди ссе…

      Надходить літо.