Війни художників. Станіслав Стеценко
Читать онлайн книгу.
підійшов до дами, яка головувала на виставці, і попросив художника Фіногенова, який подорожував із ним і трохи говорив англійською, перекласти, «що, мовляв, видатний радянський художник Герасимов хоче поговорити з автором», на що «директриса» (так він назвав головну) відповіла йому чистою російською мовою, що «іспанський геній Сальвадор Далі впевнений, що сьогодні в СРСР немає видатних художників, оскільки всі насправді видатні сидять у таборах». Він, звісно, образився, послав «директрису» куди подалі й почав вимагати автора. На що та презирливим тоном відповіла, що вона, Галина Дмитрівна Дьяконова, особистий секретар і довірена особа генія Далі, уповноважена ухвалювати будь-які рішення і її вердикт – Сальвадор Далі не знає і не бажає знати якогось там… Вона так і сказала «як вас там, е-е-е… Гераськіна».
Гераськін! Та як вона сміє! Гераськін… Сучка імігрантська! Була б ти в Москві, то завтра точно опинилася б у таборі! І там, зголоднілі за жіночим тілом урки, навчили б тебе, як треба Батьківщину любити! Добре хоч Фіногенов-Фіногешка відійшов убік, зробивши вигляд, що не чув його, Герасимова, ганьби.
Але він був вражений побаченим. І захопив із собою проспект цього Далі. Міг собі це дозволити. Більшість художників не ризикнули б зберігати у себе таке. За подібне можна було отримати років із десять, можливо, навіть без права листування. Це називається – розповсюдження ідей буржуазного мистецтва. В означеному випадку – сюрреалізму. Назва ж яка ідіотська.
Але улюбленець Сталіна і Ворошилова міг собі дозволити знову і знову розглядати сюрреалістичні творіння іспанця. Звісно, для того, щоб вивчити ворожий стиль і достойно боротися з буржуазними течіями в радянському мистецтві! Власне кажучи, він і захопив це як ілюстрацію до якоїсь зі своїх статей про занепад мистецтва на Заході.
Раптом він на хвилину припустив, що сюрреалізм – то і є справжнє мистецтво. Це не йшло йому з думки, поки він був в Америці. Його залишила байдужою навіть пропозиція Фіногешки подивитися стриптиз або спробувати всі види американського буржуазного алкоголю. Не йшло йому це з голови й тоді, коли наступного дня виховував Фіногешку – той, перебравши підступного напою загниваючого буржуазного ладу – американського віскі, всю ніч «лякав унітаз». Перед очима стояли творіння Далі.
Наприклад, оця робота. На задньому плані бездоганно написаний пейзаж. Рукою Майстра. Так реалістично написати пейзаж в СРСР можуть одиниці. А на передньому – якась потвора. Він раптом уявив собі ноги цієї потвори на його картині – «Сталін і Ворошилов у Кремлі». Як її називають позаочі, «Два вождя послє дождя». Він спеціально вибрав за тло Кремль після дощу. Мокрі стіни, мокра земля, мокра цегла – взагалі будь-яка мокра поверхня вдавалися йому якнайкраще. Саме тому колись для себе намалював «Лазню». Гімн оголеному жіночому тілу. Утім, намагався не привертати увагу загалу до цього свого полотна. Говорив: «Так, пустощі». Інша справа – «Ленін на трибуні», «Виступ Сталіна на XVI з’їзді партії» або ті ж таки «Два вождя послє дождя», себто «Сталін